Фільм дійсно неабиякий. Признаюся - улюблений. І я теж плакав в кінці. Як дівчисько, як тюхтій, але стриматися не можна було, було заборонено стримуватися. І це добре, що він вас так зачепив, але рецензія вкрай не сподобалася. Таке враження, що вам просто потрібна була нагода висказатися, що ви й з успіхом зробили. Суцільні огульні філосовствування на тему "що є вічне життя". Якщо ви є прихильником Араноффскі (а це ваша друга рецензія на його фільми, якщо не помиляюся), то соромно не знати, що Менселл працює з Ароноффскі в усіх стрічках - він писав саундтрек і для Пі, і для студентських робіт режисера, ба навіть сам знімався в епізодах. Спитаю навіть більше - чи розривали всіх би так фільми Даррена, якби не ця крейзонута музика? Сумніваюся. 50% кінів - це заслуга Клінта. Згадайте, як в "Реквіємі" з перших секунд починає розривати від тої пронизливої мелодії, хоча на екрані нічого особливого не відбувається. А тут Менсел вийшов на новий рівень: він вдало маніпулює засобами пост-року, кожного разу відтягуючи кульмінацію, що не можна вже дочекатися фінальної сцени, де нарешті ця проста мелодія залунає голосно й переможно. Саундтрек можна і треба слухати окремо - кайф неземний. Та й при всій моїй любові до Пітта і Бленшетт, наврядчи вони б "зробили" цей фільм кращим. Якщо не навпаки. Ви от краще про Рестлера напишіть)

поезия и сифилис, НИ дякую, цей клюб не для мене.

Рецензию не читав, фильм не дывывся, и не подывлюсь, заграв вже цей питт розкручений, ну його, хочеться новых живых акторив, бланшет також у топку.хочу таньку из сусидньго двора и йийи тило перфектне, а не морок голивудський пагорбив.