як видавець і сякий-такий літпродюсер я все ж таки виокремлюю таке поняття, як свідоме самопозиціонування літераторів. Коли ти подаєш свої тексти на всякі конкурси, надсилаєш їх до публікацій у антології, альманахи, розміщуєш їх в періодиці, піаришся на літ.імпрезах, акціях, ведеш більш-менш активних спосіб мистецького буття - знач, даєш про себе знати. На противагу можна уявити якісного автора, який сидить вдома, пише хороші тексти і нчіого вищезгаданого не робить- натомість працює манагєром в офісі або нахлєбніком в родині:) Я от приміром зараз написала роман, і бігаю по радіостанціях, тв, журналах і взагалі медіа, щоби хтось щось про мене сказав, щоб на книзю звернули увагу, розкупили її в магазах і збагатили моє супер-я і мою кишеню видавця заодно. Не скажу, що я у захваті від того, я би воліла приймати шквал оплесків і дзвінків з лєсними фнансовими прєдложеніями, але оскільки громадскість не дуже поспішає завалити мене увагою і грішми - я сама скою собі щастя власноруч:)

і це нот бед, я вважаю, коли літератори самі собі роблять ім"я, коли пнуться з останніх сил, щоби привернути до себе увагу, змусити знати про них, купувати їх книжки. бо це загалом приємно віддзеркалюється на основному загалі. хотя я тут же подумала, що поет - він же не фабріказвьозд, чьо це ін мусить кочевряжитись і комусь щось доводити, якщо у нього росто вірші геніальні виходять... но знову "хотя": раз уж ми живемо саме в таких історичних умовах, де Романенко має заголити торс і продемонструвати окрім віршів ще й пірсинг в сосочку- значь, в цьому є якийсь вищий смісл, нє?:))

ага, а ще кажуть, що серед українських літераторів зірок немає. ондо яка обговорювана стаття про Романенка!:)))