а які непритомні? бо я, здається, лише одну бачила...
хя, якась дивна фраза в голові крутиться - "рецензія - не привід для знайомства". дивно)
кстаті сам Олєжка сказав, що це найпритомніша рецензія на його текст з тих, які він коли-небудь читав, так шо реабілітовувати й не варто:)
та це не було зауваження до рецензента. і нічьо страшного, шо цей віршик Ви минули увагою. це я хтіла Олєжку реабілітувати в глозах громадськості, бо єслі хто не читав Речовин, то може і не схотять, мало лі:)
ну, отаке - це якраз не проблема))
щось мене надто гладять за шерстю, аж незручно...
Наталю, ти - авторка!))) І собою таки справді потрібно пишатися. Надто якщо вмієш отако писати.
дякую, сподіваюся, що таки вгадала з характеристикою.
знаєте, я сама не люблю таких віршів теоретично, бо вони надто "прості", мене ж тягне до осучаснень та експериментів. але Романенка читала із задоволенням. запам'ятовується й "пробиває"
ну що значить реабілітувати... я, якщо чесно, не зовсім розумію людей, які воліють читати лише позитив. на таких, до речі, будь-якими реабілітуючими чи нейтральними аргументами вплинути складно доволі