Любовні жіночі романи - лише для домогосподарок?

теґи: Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Леся Демська, Орися демська-Кульчицька

IMG_0001Коли сестри письменниця й мовознавець Леся та Орися Демські видали серію любовних жіночих романів українською мовою, то їх просто-таки засипали запитаннями на кшталт, чому освічені й високоінтелектуальні жінки взялися за бульварну літературу? Наскільки це чтиво затребуване поміж українських жінок, що продовжують липнути до російськомовної попсової мелодрами? Однак, як виявилося, бульварне чтиво, що про нього й донині мовлять як про примітивне, чи то пак – «одноразове» й «кухонне», таки необхідне нашим жінкам «щодня, як і їжа…».

ЛЕСЯ ДЕМСЬКА: «Бульварна література додає настрою та оптимізму»

– Подейкують, що жіночі романи читають манікюрниці, перукарки, офісні «дєвочки». Але ж і я, філолог, їх читаю. Єдина проблема: немає україномовного. Щоправда, в сучасній літературі є багато хороших жіночих творів Ірен Роздобудько, Лариси Денисенко, Галі Пагутяк… Але це цікаве й психологічне письменство не для офісних дівчат, що їм подавай чогось «попрощє». Втім, це не значить, що оті дівчата менш освічені, просто у нас існують різні рівні суспільства...

Тому, якщо існує безліч російської, перекладеної англомовної жіночої літератури, то це значить, що вона комусь потрібна. Тому ми вирішили створити звичайне, як ми між собою називаємо, бабське чтиво, що хочеться почитати після робочого дня, виснажливих учнів, після чергової вистражданої статті на тему: «Вплив тоталітарного режиму на сучасну українську літературу», коли в телевізорі немає доброго кіно або чоловік дивиться футбол.

Так от десь року 94-го ми з сестрою та приятелькою хотіли видавати україномовний жіночий глянцевий журнал. Та коли почали шукати спонсорів, вони всі одноголосно затялися, мовляв, ви що, здуріли, глянець – українською?!! Не вийшло. Відтак, сестра побувала на дуже високоінтелектуальному стажуванні у Польщі, де їй було сумно й вона купувала місцеві жіночі романи, що піднімали настрій. Потому й вирішили втілювати нашу ідею в життя.

– Чому «Серія з Дельфіном»?

– Дельфін – це єдина унікальна тварина, яка прийде на допомогу кораблеві, що тоне. 1949 року, коли Америка переживала депресію після Другої світової війни, коли жінкам, що втратили чоловіків, було дуже важко, канадський уряд розпорядився видати великий грант на оптимістичні жіночі романи. Їх видавали в аптеках, бо читати призначали лікарі. Ми вирішили, що дельфін – найвдаліший символ для проекту, бо наші романи покликані нести позитив. До речі, ми свідомо уникаємо в творах насильства, брутальності, вульгарщини. Це не значить, що цього не існує взагалі, але мені відоме життя, де без цього обходяться.

– Отже, ваші романи – гламурне, мажорне чтиво?

– Гламур – це розкіш, те, що відрізняє на фоні загального. Мені жаль, що в сучасному світі гламурними вважають тих, хто модно вбраний чи має коштовності, машини. Це не так. Гламур насправді – те, що вирізняє. У нашій серії ми розповідаємо історії жінок, що намагаються самоствердитись, не йдучи по трупах, а вміючи себе поважати, цінувати, відтак стають особистостями. А це вже не така, як усі, а гламурна, незалежно, чи є на ній золоті прикраси. І така зуміє стати для єдиного чоловіка найкращою.

ОРИСЯ ДЕМСЬКА-КУЛЬЧИЦЬКА: «У наших книжках немає осценної лексики»

– Я не заперечую, що наші романи – кухонне чтиво, оскільки до нього берешся тоді, коли залишилося вільних десять хвилин по тому, як виняньчив дитину, поприбирав, зварив борщу, виправ шкарпетки, випрасував сорочку… Цю книжку перечитуєш за вечір, як футбол, що його в той час дивиться чоловік. Другий аспект – так, наша класика красива, чемна, правильна. А ще є твори Подерев’янського, в яких теж усе вірно. Але де ж світ кав’ярні, чогось жіночого: «а що ти?», «а що він?».. І хіба запитую я, нехай і лінгвіст, коли приходить мій чоловік додому: «О, муже, чи дати тобі вечірнього харчу?!.» Є високий стиль і є низький. Та нема серединки.

ІРЕН РОЗДОБУДЬКО«Досить бути мільйонеркою Донцовій»

– Гадаю, попит завжди породжує пропозицію. Часом прикро, що попит наших жінок настільки занижений, що пропозицій забагато. Але, які ми, така й пропозиція. Щодо сестер Демських, то вони, розумні, просунуті, інтелектуальні жінки, вчинили хуліганство, оскільки цим проектом ми побачимо, якими ж є наші українські жіночки. Адже їх і тепер бентежить, як підчепити коханця, як його втримати, їм важливо поговорити на кухні не про щось інтелектуальне, а про те, що цікавить кожну жінку: «а що він?», «а що вона?» Погодьтеся, ми про це говоримо. Є багато самотніх жінок, яким, можливо, ця книжка стане, як співбесіда, така собі кухонна розмова. Нехай ліпше в метро читають ці книжки, аніж Донцової. Ну, досить їй бути мільйонеркою.

АНДРІЙ КОКОТЮХА: «За гроші ладен писати й мелодрами»

– Я не читаю літератури для жінок, утім, бачачи нині велику затребуваність такої літератури у нашому суспільстві, я дозрів, себто ладен за гроші її творити. Але то буде чоловіча мелодрама, на кшталт «Історії кохання» Еріка Сігла, – єдина книга, над якою плакали ми з Андруховичем, або чоловічих жорстких мелодрам – «Мне не больно» Балабанова чи «Москва сльозам не вірить». Натомість Київ сльозам вірить, тож жіночі романи пишуть, аби люди плакали в кінці твору, і – нехай, бо саме цього й потребує закон жанру.

Чому жінки люблять читати любовні романи? 

– «Це такі маленькі книжечки, які зручно класти у сумку й читати в дорозі».

– «Вони швидко закінчуються, не натужують мізків, і, основне, мають щасливий кінець».

– «Розуміючи, що такого не буває, кожна з нас мріє про звеличене та сентиментальне кохання, про відважного лицаря. Удома побут, нестійкість, щоденна робота або її відсутність... Відтак любовні романи вносять моменти романтики в наше одноманітне життя.»

– «Читаючи, ми маємо можливість пережити ті почуття, яких не маємо наразі, знаходимо романтику стосунків, що її бракує у сірій буденності. У наш час часто жінка заробляє більше за чоловіка, тож зрозуміло, хто в сім’ї є главою і лицарем. Образ середньовічного паладина набрав жіночих рис. Жінці хочеться побути жінкою, тож вона читає любовні романи, позаяк потім знову повернеться до свого бізнесу чи каструль.»

 

До речі,

психологи стверджують, що фанатки любовних романів охочіші до сексу. Представники сильної статі мають дякувати романтичному чтиву, оскільки саме його прихильниці удвічі частіше займаються сексом, аніж дами з більш розвиненим літературним смаком. Психологи запевняють, що, співпереживаючи стражданням героїнь, жінки дають волю фантазії, що й породжує думки про секс, еротичні експерименти. Навіть у ліжку читачки романів отримують більше задоволення. Відтак частішає сердцебиття, підвищується тиск, «прокидаються» гормони.