| «Сон №9»: Дев’ять снів про Японію |
|
|
 Фіналіст «Букера» 2001 року, книжка «Сон №9» одного з найпопулярніших британських письменників Девіда Мітчела вперше перекладена на українську досі невідомим видавництвом «MSBrand», засновниками якого є власники львівської «Кальварії». Переклад Мітчела – справа рук, певно, найвідомішого в Україні перекладача Олекси Негребецького, відомого за перекладами «Альфа», «Тачок» тощо.
Усі події відбуваються в Японії. 18-річний головний герой Ейджі Міяке приїжджає до Токіо в пошуках батька, якого ніколи не бачив і через це вплутується в різні неприємні історії, а саме японське місто може перетворитися на заплутаний лабіринт, якщо Джон Леннон – єдина людина, якій ти довіряєш. Пошук-полювання розгортається на межі між реальним містом та свідомістю хлопця. У цьому світі герой зустрічається з мисливцями на внутрішні органи, нумізматами, начальниками станцій, домогосподарками та божевільними шеф-кухарями. Девід Мітчелл сплавлює минуле й теперішнє, втрачені і віднайдені надії в розповідь про юнака, котрий шукає батька. Кого він знайде замість нього? «...Сниться, що всі на світі сплять і бачать сни. Сняться морозні візерунки на храмовому дзвоні. Сниться прозора вода, що крапає зі списа Ізанаґі, та алхімія, що перетворює ці краплі на землю, яку ми називаємо Японія. Сняться Плеяди, і летючі риби, і рябі яйці в гніздах. Сняться лусочки шкіри у рівчаках клавіатури...» - ці рядки можна сміливо назвати лейтмотивом усієї книжки, твору, в якому в порою психоделічних снах переплетені листи матері-алкоголічки Ейджі Міяке і щоденник людини-торпеди, Критики часто порівнюють Мітчела із Муракамі, сам Девід зізнається, що Харукі – один із його найулюбленіших письменників, нічого спільного, крім дислокації, їх не об’єднує. «Сон №9» написаний в стилі традиційного квесту. Це демонстративний урок для свідомості, що показує, як ми вільно проходимо незначущу межу, накреслену пунктиром між дійсністю і фантазією, справжнім життям і віртуальною реальністю. Подорож надрами Токіо містить безліч другорядних подій, на які тільки спершу звертаєш особливу увагу, які в цілому складають зображення сну, як після тривалого сну, прокинувшись, намагаємось згадати і зібрати усе, побачене у цілісний пазл, іноді химерний, подекуди смішний та безглуздий, він усе одно затягує і надто важко відірватися, чи то пак прокинутися? Звісно, проживши усього рік у Токіо, і пишучи про це місто, Мітчел не може не зображати його атмосферу, таку незвичну для пересічного британця, і в нього це вдається блискуче: «Токіо іноді занадто близько. Немає віддалі й усе перебуває над головою – стоматологи, дитсадки, танцювальні класи. Навіть вулиці та тротуари стоять на затуманених ходулях.» В такому безпросвітному забарвленні Токіо постає не завжди. Уздовж шляху, він створює безліч чудових і нерівних персонажів, мешканців Токіо, унікальних місць, починаючи від секс-маркетів і готелів для любові кольору «рожевого мертвечиння», закінчуючи залою засідань, де за столами з червоного дерева Якуза планує свої операції. «Сон №9» - це парад символів, їх можна не розуміти, але не побачити – неможливо. І порівнюючи другий за ліком твір «number9dream» із першим – «Ghostwritten», можна зауважти, що Мітчел відходить від белетристики, але від того твір не стає цікавішим, адже прийнято сприймати белетристику – як нудний жанр із затягнутими сюжетами, саме «Сон №9» більше підходить до цього визначення. Насиченість подіями і символами, усе одно не віднімають затягнутості сюжету. Але Девід Мітчел зізнається, що не дає нічого урізати, ба навіть вносити деякі правки літредакторам, сміливо заявляючи, що у творах можуть бути і фактичні помилки, які читач може списати на художній домисл. Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 23-04-2008 00:08 ах.. інтерпритації, інтерпритації, ремікси, кавери коротше, \"Matrix\" feat Devid Mitchel... ех )) кумедні створыння ці худ.письменники )))) |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster