«Обсерваторія» грузинської любові
14 вересня в неділю у чорному залі театру «Воскресіння», у програмі Третього міжнародного літературного фестивалю в рамках 15 Форуму Видавців у Львові заховався справжнісінький скарб – проект відеопоезії «Оберваторія» грузинського поета і письменника Давіда-Дефі Гогібедашвілі.
У цілковитій тиші, при повній сконцентрованості уваги глядачів, високий чоловік читав так, наче знав, що ми розуміємо кожне слово, наче разом з нами бавився у весняних струмках і пас свиней з кожним із нас в дитинстві. Він живий і справжній. Закоханий у саме життя: зранку, вдень, ввечері і вночі закоханий у кожен подих всіх живих істот.
Чужа й незрозуміла на першому, розумово-логічному рівні мова проникала у душі, у серця, проривала кордони, переповнювала.
Давид-Дефі читав свої мантри, закляття, магічні формули (бо тільки так вони і сприймалися більшістю глядачів) у вигляді віршів з концептуальним відео на фоні. Читав на одному подиху, всім серцем читав. У якийсь момент здалося, навіть, що під час слів «серце б`ється! б`ється! б`ється!» (грузинською, звичайно ж, але автор цих рядків, на жаль, не запам`ятав оригіналу) серця всіх присутніх на цьому вечорі почали битися в одному ритмі – в ритмі слів і подихів Давіда-Дефі Гогібедашвілі...
Дефі зізнався у своїй любові до України, українських письменників, говорив, що мріє вивчити українську мову і про те, що чекає з нетерпінням українського перекладу своїх романів і поезії. Він не боявся відкритися нам, вабив до себе надзвичайною харизматичністю і щирістю.
І цілком зрозуміло, що у розмові, що відбулася після, торкнулися питання російсько-грузинської війни. Більш звичне у таких випадках слово «конфлікт» не випадково замінено словом страшним «війна». Дефі на тонкому емоційному рівні поезії дав можливість зрозуміти всім нам, що це, як це, коли на твою країну сунуть танки, ворожі літаки летять бомбити землі твоїх прадідів, помирають під кулями твої друзі і як зривається голос, коли ти у цей час читаєш по радіо на всю країну свої вірші.
А коли прийшла пора прощатися, слухачі просто не хотіли залишати зали, де щойно відбулося чудо порозуміння між, такими різними, людьми, братерства... любові, зрештою.
