«Джейн Ейр»: Класична драма не лише для любителів класики

Дощова, туманна і рідко сонячна Англія часів королеви Вікторії. Камін спроквола освітлює сутінки англійського маєтку. Купка людей у кінотеатрі спостерігає за розмовою містера Рочестера зі своєю гувернанткою Джейн Ейр. На рахунку вже приблизно 20-та адаптація роману Шарлотти Бронте, але сміливці знайти щось нове і зняти фільм краще, ніж попередники, ще знаходяться.

Історія фільму – це сучасне і водночас традиційне бачення історії сироти Джейн Ейр за однойменною книжкою Шарлотти Бронте. Джейн жорстоко виховувалася у пансіоні для дівчат, згодом пішла вихователькою до маєтку багатого містера Рочестера. Своєрідність та бажання зламати суспільні «кайданові» рамки життя вирізняють Джейн Ейр з-поміж прислуги і допомагають їй боротися за своє щастя, особливо – за кохання.

До творення фільму долучилися такі гіганти кіноіндустрії, як BBC films та Focus Features.  ВСС більш орієнтується на те, аби все, що стосується Британії, було автентично британським, а Focus Features опікується тим, щоб фільм вийшов гідним та здобув визнання американської Кіноакадемії – Оскар. Серед найвдаліших стрічок Focus Features – «Бути Джоном Малковичем», «Піаніст», «Труднощі перекладу», «Спалити після прочитання» та оскароносна «Горбата гора».

Режисер фільму Кері Фукунага має немалий досвід у зйомці короткометражок, «Джейн Ейр» стала для нього першою серйозною роботою. Зайнявся адаптацією книжки режисер зі своїм чітким баченням, а тому робота виконана як якісно, так і оригінально. За його словами, він витратив дуже багато часу, читаючи книжку, і відчув, що вона просякнута лячністю, яка заповнює всю історію. Тому він кинув багато зусиль для того, аби кіно виглядало таким, яким бачила ті часи сама Шарлотта Бронте. Відсутність яскравих тонів, сонця та усмішок на обличчях героїв доводять, що автор впорався зі своїм завданням. Навіть більше, режисер зміг принести у наш світ непідробну атмосферу моралі, правил поведінки і понурості англійської епохи першої половини 19 ст.

Роль Джейн Ейр була виконана актрисою Мією Вашиковською,  яка вже встигла засвітитися у суперкасовому, однак і супер-критикованому фільмі Тіма Бартона – «Аліса у Країні Чудес». Її роль була достатньо простою і місцями нудною – проникливий оцінюючий погляд, скупа міміка і такі собі поцілунки з містером Рочестером. Що ж, можливо, так цілувалися і поводилися 150 років тому. Але, вона гарно вписалася у полотно суворої невибагливості, яку так виводили творці фільму.

Одна з найвідоміших драм світової літератури знову перенесена на екран. Вийшло класично і стримано. Проте бракує власне драми. У фільмі не показано ані боротьби жінки за свою волю чи почуття, ані розкрито драматичну любов. Ніхто плакати не буде, як і не буде усміхатися. Однак, для любителів реалістичності і для тих, хто втомився від голлівудської награної динамічності, цей фільм – просто знахідка.

На останок: читати чи перечитувати книжку не обов’язково, адже кінострічка вийшла повноцінною історією без шпарин і недомовок.