«Кукушка»: ода гуманізму

теґи: Олександр Рогожкін, Фінляндія, війна, гуманізм, кіномистецтво, любов, пацифізм, російське кіно

Кадр з фільму «Кукушка» (в конкретному випадку вважаю доречним залишити оригінальну назву без перекладу) не вписується в жодні стереотипні уявлення про поняття, які за неї промовляють. «Фільм про війну», «російське кіно», «драма» – це все справді про «Кукушку» Олександра Рогожкіна. Але водночас – зовсім не про це кіно.

Це фільм про війну, де війни, як такої, немає. Війна як життя, без героїв і зрадників, переможців і переможених. Це російська стрічка без традиційного імперіалістичного пафосу й ідеологічного зомбування. Це драма, що не навіює глибокого суму й депресивного почуття фатуму. Це яскрава комедія під назвою Життя, де троє зовсім різних персонажів грають власну виставу на зімпровізованій ситуацією сцені.

Кадр з фільму Зізнаюся щиро: навряд я б сама обрала для домашнього перегляду цей фільм, почувши означення, що йдуть поряд із ним. Стереотипні уявлення породжують упередження, переступити через яке не так вже й просто. Ми живемо в світі штампів і кліше – так зручніше. Та попри стереотипні упередження склалося так, що подивитись «Кукушку» довелось. Тепер за це хочеться уклінно дякувати обставинам.

Кадр з фільму Саме про це «Кукушка». Саме про штампи, стереотипи й кліше, що блокують всередині нас гуманістичні почуття, а подекуди – залишки здорового глузду. Про закритість і егоїзм, що провокують конфліктне зіткнення світів. А також про чуйність і любов, які дозволяють відкритися, які допомагають різним світам плекати власну ідентичність в непростих умовах співіснування.

Це несподіване для Олександра Рогожкіна, режисера циклу «Національних особливостей», кіно – талановите у всьому. Звісно, за бажання, можна чіплятися з претензіями багато до чого, але у цьому немає сенсу. Бо від кількох зауважень не зміниться вартість фільму, його шедевральне гуманістичне значення в сучасному світі, де поряд з глобалізацією все вищими ростуть глухі стіни непорозуміння й ненависті. Багато хто окремі сюжетні елементи вважатиме затягнутими, мені ж подобається спокійне й мовчазне споглядання життя, де кожен вимір – чи то людських взаємин, чи натхненної краси дикої північної природи – мусить ретельно виточити всі свої грані, аби скласти докупи мозаїку існування як найпрекраснішого й найдорогоціннішого дару.

Кадр з фільму Події сюжету розгортаються в 1944 році, за кілька днів до виходу Фінляндії з війни. Десь на стику російських та фінських земель доля зводить докупи трьох людей: фінського снайпера-смертника, до війни – звичайного молодого студента Вейко, росіянина Івана, капітана-арештанта радянської армії, та молодої саамки Анне на прізвисько «Кукушка», яка на самоті переживає війну на своєму хуторі. Всі троє розмовляють різними мовами і жоден не розуміє іншого. Вавилонська історія комунікативного роз’єднання, що породжує часом дуже смішні, а часом і драматичні ситуації непорозуміння. З абсолютної комедії на початку спілкування героїв, стрічка плавно переходить у чуттєву історію подолання культурних бар’єрів, упереджень і стереотипів. Дорога від замкнутості у власному сприйнятті, засміченому ідеологічними зомбуваннями й суспільними правилами, до розуміння серцем.   

Кадр з фільму І акторська, і режисерська робота в створенні колоритних, яскравих, цікавих персонажів заслуговує найвищої оцінки. Кожен актор настільки органічний у своїй ролі, що на його місці й не уявиш нікого іншого. Кожен персонаж так чітко врізається в свідомість, що в уяві вимальовується три окремих яскравих історії життя.

Милий приємний гумор, доступне розгортання сюжету історії порозуміння трьох, гарне музичне оформлення, красиві пейзажі Півночі – все це зливається в єдину теплу й лагідну, незважаючи на суворий північний клімат, картину життя. «Кукушка» – історія звільнення. Не просто звільнення Вейко від ланцюгів, Івана – від арешту, а Анне – від самотності. Історія звільнення від нав’язливих соціальних і моральних правил, упереджень та ідеологій, фізичних і духовних бар’єрів заради любові.