Між інем і янем, вірою і відчаєм

Роздуми за мотивами "Хмарного атласу"

На написання цього допису мене сподвиг перегляд фільму "Хмарний атлас", що нещодавно вийшов у кінопрокаті. Тож це швидше є роздумами за мотивами даної кінострічки. Я не буду описувати всі перипетії сюжету, ні геніальності колишніх братів, а тепер вже брата і сестри Вачовких, ані про одночасну глибинність і очевидність тез, викладених у бестселері – джерелі даного фільму. Для цього є вже достатньо інших рецензій і захоплених відгуків. Перш за все я хочу описати ті думки, які залишились у "сухому підсумку" після двократного перегляду "Хмарного атласу".

Що являє собою людина, що нею рухає, до чого вона прагне? Цими питаннями задається, мабуть, рано чи пізно кожний на цій планеті. Споконвічне "У чому сенс буття?".  І зрештю кожен знаходить чи ні власну відповідь на нього, сам-один. Одні прагнуть до наживи, повсякчасного збагачення і розкоші, інші навпаки ратують за аскетизм і відлюдництво. Треті витрачають своє життя у намірі зробити його щоденним фестивалем веселощів і насолод, без всіляких обмежень і зобов'язань. Зрештою одна частина людства сліпо вірує у те, що є якась вища сила, що подбає про їх майбутнє і буде виправданням усіх їх вчинків, уповають повсякчас на Бога, Будду чи Каббалу. Інші ж відкидають всілякі твердження про долю, фатум, наперед відому окресленність нашого життєвого шляху, і цілком покладаються на фізично доведені факти і закони природи. Одні відомі як віруючі, інші – як технократи. Однак істина поглягає у тому, що ні одні, ні інші не є до кінця праві у свому переконанні. І ось чому.

Все людство як груба модель "долинян" і "мудрованих" з "Хмарного атласу". "Долиняни" поклоняються обоготвореній Сон Мі, вважають її маніфест до боротьби релігійним вченням. Вони ладні щодня сліпо вірити у те, що вища сила захистить їхні домівки, вилікує хворих, покращить їх життя. Усі свої втрати і поразки дуже легко списати на долю, вище провидіння і змиритись, опустивши руки. З іншого боку, "мудровані" є втіленням прогресу і прагматичності. Прагматичності холодної і безжальної, як білий колір їхніх вбрань. Вони дбають лише про власне виживання і безпеку, віддаючи "долинян" на поталу людоженам. Адже в іншому разі це порушить базове правило природи – є "мисливець" і "жертва", сильніший поглинає слабшого. І жодному "мудрованому" під страхом смерті не дозволено втручатись у цей процес.

Є ще й третя сутність людства, так звані "колишні". Це узагальнений портрет цивілізації, її дзеркало. За всю свою історію розвитку людство кожен свій винахід, кожне відкриття скеровувало на саморуйнування, вбивство собі подібних. Будь то ніж чи топор первобутніх племен чи атомна бомба сучасності. Все буття людини і людства загалом чомусь зводиться до одного банального слова-бажання: "Більшого!". І зрештою ми у цій гонитві схоже досягнемо єдино можливої цілі – самознищення, яке сталось зі згаданими "колишніми".

Все, що людство відділяє від цієї прірви – це купка ентузіастів-єдинодумців, що сформувались на межі двох світоглядів – "долинян" і "мудрованих". Адже немає в дійсності реального раю і пекла віруючих, як і немає забуття і чіткого остаточного закону Всесвіту. У кожному з нас сидять свої власні ангел і демон, між якими повсякчас точиться одвічна боротьба між добром і злом, пітьмою і світлом, любов'ю та вірою чи ненавистю та відчаєм. Ця боротьба продовжується з переродження у переродження, допоки одна із сторін остаточно не здолає іншу. Життя, як п'єса, від показу до показу повторюється, лише кожен раз у ній ми граємо інші "ролі". І у підсумку доля людства залежить від того, яка частинка виграє битву у кожному з нас, адже саме ми ті краплі, які утворюють океан цивілізації.