2012. Нас попереджали

...що у Львові погані дороги, але ж не настільки!

Гадаю, хоча б раз у житті більшість із нас думали про кінець світу. Звичайно, кожен уявляє його по-різному, але тенденція до того, що будь-яка халява рано чи пізно закінчується, змушує регулярно над цим замислюватись людей різного походження з усіх куточків Землі. Зрештою, практично всі найбільші релігійні вчення містять перший і останній розділи – про створення та руйнацію світу й людської цивілізації відповідно. Навіть науковці, які, публічно принаймні, є відсторонені від релігії, час від часу беруть на себе сміливість робити прогнози щодо тривалості життя нашої планети, пов’язуючи цю тривалість з Сонцем, яке одного «прекрасного» дня має згаснути (за іншими гіпотезами – вибухнути), внаслідок чого життя на Землі загине. Саме такої концепції, за версією творців фільму «2012», дотримувались майя, складаючи свій календар з кінцевою датою у ньому 21 грудня 2012 (12.21.12, якщо писати на американський манер) – днем, коли всі планети вишикуються в одну лінію і небувалої потужності вибухи на Сонці призведуть до справжнього Апокаліпсису.

Звичайно, все це – повна маячня. Кінцями світу (глобальними потепліннями, астероїдами, кометами, адронними колайдерами, свинячим грипом) людей лякають з періодичністю в кілька років. Останній великий сплеск апокаліптичної активності на моїй пам’яті – рік 2000-й, коли ЗМІ на повному серйозі запевняли, що в нуль годин 1 січня 2000-го року вся цифрова техніка на Землі накриється мідним тазом. Звичайно, теорія, яка пов’язує кінець світу з активністю Сонця, має значно більше наукових підстав (Сонце і справді любить час від часу «викидати коники»), але точне передбачення подій такого масштабу при сучасному розвитку технологій – неможливе і, що б там не писали в своєму календареві майя, знати день, коли вибухне (згасне) Сонце вони не могли (окреме питання – чи можливо взагалі перевести календар майя на християнське літочислення та ще й вивести таку красиву дату – 12.21.12). Просто багатьом людям властиве бажання зазирнути за обрій.

Розлученому письменнику-невдасі Джексону Кертісу (Джон К’юзак) наразі не до апокаліпсисів. Його місія – звозити на вихідні дітей до Єлоустонського парку. Діти живуть з матір’ю та вітчимом, тож батька бачать нечасто. Ось вони й сідають в лімузин (у вільний від написання романів час Джексон підробляє шофером у російського олігарха Юрія) і їдуть до парку, де з ними трапляється ціла низка загадкових пригод і де Джексон зустрічає дивака-самітника на ім’я Чарлі у виконанні неперевершеного Вуді Харельсона («Природжені вбивці», «Бий в кістку», «Старим тут не місце» тощо), який прямим текстом попереджає Джексона, мовляв, світові от-от прийде кінець і, замість гуляти з дітками парком, було б краще задуматись про порятунок. Спершу Джексон, що природно, не вірить. І, тільки на власні очі переконавшись у небезпідставності слів дивака, починає діяти – причому, що характерно, постійно встигаючи в останній момент, коли смерть, здається, вже наступає йому на п’яти...

Безперечно, з усіх масштабних дурнуватих голлівудських фільмів-катастроф, цей – наймасштабніший. Реалізм комп’ютерної графіки та спецефектів воістину вражає. Цілком реальні хмарочоси цілком реально складаються мов картярські будиночки, менеджери середньої ланки звисають з уламків будинків мов таргани, цілком реальне велетенське цунамі заливає цілком реальні Гімалаї і все це разом утворює цілковиту маячню. Фільм пустотілий, мов скринька з вакуумом – за мішурою ефектів приховується вторинність і порожнеча, яку не рятує навіть сильний акторський склад, адже біографія всіх без винятку акторів першого плану нараховує стрічки значно сильніші. Творці «2012», мов сліпі котенята, наступають на ті самі граблі, що й їхні попередники – титаніки, армагедони й дні незалежності. Апокаліпсис для людства – подія, м’яко кажучи, непересічна, але змальовується у фільмі вкрай примітивно, у вигляді захоплюючої картинки, фону для жування попкорну. Герої стрічки майже не цікавляться причинами і – ще менше – наслідками катаклізмів, складається враження, що вони нічого не виносять зі своїх поневірянь. Абсолютно незрозумілими лишаються висновки, що їх повинен зробити глядач після перегляду; враховуючи, що історія не закінчилась повною загибеллю людства і не всі герої загинули, постає питання про яку-не-яку мораль. Втім, моралі немає, як немає, по суті, нічого, окрім нескінченних набридливих американських сентиментів, від яких нудить. Всі ці «тримайся», «я з тобою», «я пишаюсь тобою», «не йди, залишися», «так, пане президент» на тлі вибухів, падаючого каміння, так само як палкі поцілунки за секунду до чогось там, ми вже бачили десятки разів, тож у мене склалося враження, що в Голівуді просто не вміють інакше.

Менше з тим, цей фільм навряд чи змусить вас нудьгувати – хоча б в силу своєї видовищності. Якщо вам подобається дивитись як «Бентлі» вистрибує з літака, що, не маючи шасі та маючи несправні двигуни, намагається посеред ночі приземлитись на гімалайський льодовик, ця стрічка – для вас. Ну, і ще хотілося б передати полум’яний привіт команді, яка займалася дубляжем: в результаті спроб перекласти російський акцент олігарха Юрія та його коханки дублери народили на світ абсолютно непідвладне осмисленню страхітливе кривляння, у порівнянні з яким навіть суржик відпочиває.

Далі буде...