«Фонтан» Ароновськи: Про вічне

Від того моменту, як я вимкнула Windows Media Player Classic на своєму комп’ютері, минуло п’ятнадцять хвилин, а з очей досі течуть сльози. Мозок в цей час судомно намагається осягнути, що ж сталося. Я подивилась «Фонтан».

Майстерність Ароновськи нагадує коробку з конструктором «Лєго»: ніби і кубики весь час одні й ті самі, а щоразу можна скласти геть різні речі. У «Фонтані» неперевершений саундтрек, попри те, що Клінта Мансела ми вже чули в «Реквіємі за мрією». Коли в кадрі вперше з’являється Еллен Берстін, починаєш боятися, що знов побачиш її в образі старої наркоманки. Проте саундтрек аж ніяк не набридає і не створює враження повторення, а Берстін просто вкотре доводить свою акторську майстерність – буквально на другій її появі на екрані розумієш, що перед тобою абсолютно новий образ. Але це деталі. Є ще одна риса, яка продовжує аналогію із кубиками дитячого конструктора - перегляд фільму вимагає вольових зусиль та деякого напруження мозкових звивин. Це – якість та неповторний почерк робіт Ароновські, який упізнається одразу. 

Про що «Фонтан»? Вже трейлер ділить його на три окремі сюжетні лінії, які насправді є ідеальними доповненнями одна одної. Ця стрічка  - про трагічне кохання? Про пошуки вічного життя? Про потойбічний світ? І так, і ні.

«Фонтан» - фільм про вічне. В усіх його сенсах: вічне кохання поза просторами і часами, вічна невирішеність питання потойбічного світу, вічний пошук, знову ж таки, вічного життя.

Здавалося б, ці теми уже давно розкриті цілком і повністю, і повернення до них не принесе  глядачеві нічого нового. Проте «Фонтан» - чи не найуспішніше спростування цього переконання.

Що є вічне життя? За фільмом – це лише звільнення від страху перед смертю. Це звільнення від постійного ризику, який притаманний нашому, невічному життю – ризику не встигнути, весь час гнатися за примарами, забуваючи про те, що поруч завжди є хтось, кому потрібні не твої досягнення,  а ти. Це ризик весь час бігти по життєвому колу, де постійно відчуваєш невблаганний брак часу, де ти постійно опиняєшся за крок від мети. І коли ти вириваєшся з цього кола, ти обов’язково щось втрачаєш. Так само, як Томмі, який прагнучи бути ближчим до дружини, саме через це її і втратив.

Що є вічне життя? Це життя на вмираючій зірці, такій же самотній, як і ти. Ти хоч і пориинаєш у вічність, та все одно залишаєшся в колі, все одно малюєш ці кола, віддаючи данину не тому, що в тебе є, а тому, що втратив, через бажання із цих кіл вирватись. Так само, як Том, що знайшовши шлях до вічності, намагається знайти шлях до спокою.
 

Що є вічне життя? Усього лише таємниця, дійти до якої треба через сотні смертей, хоча долею того, хто шукає, має стати зовсім протилежне. Це лише міфічний вихід із усіх кутів, в які тебе загнало твоє нікчемне невічне життя. Це лише твій вибір між мудрістю та марнославством і жадібністю, бо для вічності потрібна мудрість, і якщо ти обираєш марнославство із жадібністю, то вічне життя тебе, як це не парадоксально, - вбиває. Так само, як Томаса, що дійшовши до своєї мети, мудрість віднайти так і не зміг.
 

«Фонтан» вражає. Вражає настільки, що абсолютно неважливими здаються ті факти, що ролі Х’ю Джекмана і Рейчел Вейс мали грати Бред Пітт та Кейт Бланшет і через це бюджет стрічки зменшився у цілих два рази. І критика, що стверджує, що «Арановськи просто зробив ефектну річ, яка лише підсумовує усі міфи та легенди, пов’язані з життям та смертю, а не проаналізував цю тему на новому рівні», здається просто безглуздою.
 

«Фонтан» - стрічка кольору бронзи з усіма можливими відливами золота. І, як металеві дорогоцінні стародавні прикраси, неймовірно важка. Але надзвичайно варта того, щоб зрозуміти її.