«Цар»: 15-ти мільйонний історичний пшик

Павло Лунгін і Петро Мамонов після спільної роботи в «Острові» знову возз'єдналися, зберігши при цьому свої обов'язки. Але на цей раз їх чекав проект куди більш значний, а в помічники Мамонову прийшов Олег Янковський. Та і бюджет виділили за російськими мірками більш, ніж значний – 15 млн. доларів. Сподівання були доволі райдужними, але вже під час перегляду розчарування все сильніше і сильніше давало про себе знати, поки з фінальними титрами не почало волати щосили.

Частково зрозуміло, чому був показаний період опричнини, а не все життя Івана Грізного, але чому даний відрізок його життя (поза сумнівом, дуже важливий і вкрай жорстокий) був так слабко реалізований? «Цар» розділений на 4 частини, кожна з яких відповідає своєму визначеному напрямку. Лише перші 2 частини виглядали цікаво, інші ж сприймалися з муками. А в кінці – так взагалі, Павло Лунгін пішов невідомо куди. Як прописувався сценарій – незрозуміло, адже недоліки в побудові фільму видно неозброєним оком.

Аби фільм виглядав могутньо без батальних сцен – треба було мати в своєму розпорядженні сильну змістову основу, але «Цар» цим похизуватись явно не може. Відтак, вийшло неймовірно затягнуте і малоцікаве полотно, де хоча б кілька батальних сцен змогли б оживити загальний повільний перебіг сюжету. Може, творці картини хотіли нам показати історичний епос без відволікаючих складових (на кшталт величезної битви десь на полі або річці). Ну що ж, тоді це величезна помилка.

Петро Мамонов виглядав вельми переконливо у «Острові», але Іван Грізний з нього пріснуватий. Він не може з'явитися на екрані тим величний і жорстоким царем, яким його описували в різних літописах. Іван Грізний у виконанні Мамонова занадто сильно нагадував персонажа з «Острова», а такого допускати не можна. Трохи рятував стан справ Олег Янковський (який зіграв свою останню роль перед смертю), але гра була швидше хорошою, ніж вражаючою. Так само непогано грав Олександр Домогаров. Інші нічим особливим не запам'яталися, хоча загалом акторські роботи добротні.

Сонне царство під назвою «Цар» дійсно стало розчаруванням, ніяк не виправдавши сподівання. Взаємини Івана Грізного і митрополита Філіппа показані слабко, та і взагалі не особливо проникаєшся тим, що відбувається. Кіно не чіпляє, а навпаки, змушує з'являтися думкам про дострокового припинення перегляду. Нудно і вбого, шановний Павле Лунгін, так знімати не можна.