Юрай Якубіско. Гострий присмак божевілля

Фільм Якубіско "Птахи, сироти та божевільні" (1969) намагається довести, що божевілля або божевільна поведінка не допомагають звільнитися від неприємностей життя. У 60-ті, коли ще буяли бітники та тривав бум легких дозволених наркотиків, що перетворювали буденність на психоделічний тріп із короткими зупинками, це була досить оригінальна ідея.

«Мій попередній фільм «Вік Христа» розповідає про злам у житті людини, що тільки-но проминула певну вікову межу, за якою знецінюються її ідеали, – каже режисер, – У картині «Птахи, Сироти та Божевільні» я хотів показати людину, що перейшла цю межу, але намагається опиратися, не визнаючи свого дорослішання та зараджуючи йому якимсь комічним сплавом дуріння та божевілля, за допомогою яких вона хоче зробити своє життя більш приємним та знайти щось типу щастя. Звісно, ця гра закінчується дивно, тому що божевілля схоже на життя з наркотичним присмаком (drug seasoning life) і така форма опору нічого не вирішує. Я збирався показати, що людина, яка поводиться в цьому світі, мов дурень та блазень, аби зняти відповідальність зі свого сумління та затвердити свою індивідуальність, чинить надто безглуздо, коли згадати про події, що відбуваються навкруги».

Весь час герої цієї, на перший погляд, анархічної картини повторюють певну чітку ідеологічну програму: «Все, до чого прив'яжешся у житті повернеться зворотнім боком. Тільки божевілля дає гарантії, що ти не лишишся нещасною... Ти втратив сміливість до божевілля?» Отже подивимось, як вони її втілюють.

Схильний до екстравагантних вчинків та жінок Йорик та його антипод (від одного вигляду оголеного жіночого тіла в нього йде носом кров) Андрій зустрічають безпритульну єврейку Марту та обидва закохуються в неї. Національність Марти — це одна з загадок цієї картини. Спочатку незрозуміло, навіщо вона потрібна: Андрій одразу відчуває відразу до дівчини та вимагає у Йорика, аби він її вигнав, тому що вона «потворна та брудна єврейка». Йорик навпаки каже, що вона прекрасна і дорікає Андрію: ти інтелектуал, а не розбираєшся ані в красі, ані у потворності. Андрій, який заробляє фотографією, додає, що не дасть грошей Йорику, який принципово відмовляється працювати, доки той не позбавиться від Марти. Втім, пізніше з'ясовується — антисемітизм Андрія викликаний тим, що євреї вбили його батьків. Тобто це не хвороблива ксенофобія, а скоріше ідеологічне переконання. Не дивно, що скоро ця ненависть до Марти перетворюється у кохання.

Нема чого казати, подібний «ménage a trois» (кохання втрьох) у світовому, насамперед французькому, кінематографі тих часів був дуже популярним: згадаємо «Жюль і Джим» Трюффо або «Банду в бігах» Годара. Причина була очевидна: модна екзистенційна філософія загострила проблему вибора. До того ж любовний трикутник — потужний двигун драматичного сюжету.  І тут треба звернути увагу на саму Марту.

Це типова дівчина з кінематографу європейської «нової хвилі» 60-х років, і ніяка «Залізна завіса» не змогла завадити ствердженню такого типажу у словацькому кіні. Показово, що вся трійця, споглядаючи гори охопленої вогнем целулоїдної плівки, горлає: «Увага! Увага! Нова хвиля!» Так само, як Патрісія з «На останньому диханні» Годара Марта має первісно роздвоєну особистість і не вважає це хворобою або збоченням, але розуміє всю незручність такого становища, і тому змушена до нього пристосовуватись.

Вона живе одразу з двома чоловіками у якомусь іграшковому любовному трикутнику та намагається зарадити цьому дисонансу, щоразу вигадуючи нові правила гри. Але ось дівчина опинилася перед дзеркалом, і ми бачимо яскравий образ, що унаочнює її становище. Та подумайте лише – в реальності фільму це унаочнення відбувається тільки для неї! Справжня ж бо Марта (якщо вона існує, і ми на цю умовність погоджуємось) "не знає", що грає роль для фільму, який ми дивимось! Таким чином ця таємниця залишається невимовленною у її світі. Можливо, Йорик та Андрій – її коханці – і здогадуються про це, але воліють не зізнаватися навіть самим собі. Вони їдуть на абсурдному авті з двома кермами і навіть не помічають цього.

Фільм сповнений сюрреалістичних сцен за участю старих жінок. Вони то падають одна по одній без духу, мов у оповіданнях Хармса, то починають розстрілювати всіх з автоматичної зброї. У фільмі вони втілюють анархію та абсурдну жорстокість оточуючого світу.  Саме проти неї головні герої планують боротися за допомогою божевілля. Але цю хитромудру програму вже скоро скоригувало саме життя. Йорик наприкінці фільму покінчує життя самогубством, підпалюючи себе. Фільм знімався якраз напередодні вторгнення у Чехословаччину радянських «визволителів» на танках. Тоді багато молодих людей влаштовували публічне автодафе на знак протесту проти окупації, але найбільше запам'ятався перший — Ян Палах. Якубіско стверджує, що коли писав сценарій та знімав кінцівку, самопідпалів ще не було, але після виходу стрічки на екрани його звинуватили у спробі увіковічнити вчинок Палаха. Фільм одразу заборонили разом з усіма його іншими картинами на цілих 20 років. Цікаво, що актор, який грав роль Йорика, згодом емігрував до США та почав там працювати на радіо. У передачах він неодноразово із теплотою згадував свою роботу з режисером. «Я не слухав цих передач, – казав Якубіско, – але щоразу, коли він щось там знов таке розповідав, до мене навідувались агенти служби безпеки і питали, який я маю зв'язок з американськими структурами». Як бачимо, божевілля не допомагає ані проти радянських танків, ані проти свавілля державної репресивної машини. Але й героїзм Якубіско піддає сумнівам.

Йорик вважає себе сином словацького народного героя генерала Штефаника. Він каже: «У мене від нього лишилася тільки статуя та божевілля». Одна із найбільш мальовничих сцен фільму відбувається біля меморіалу Штефаника: всі троє накриваються розірваним чехословацьким прапором та обіймаються, несподівано усвідомивши своє сирітство.  Наприкінці фільму Йорик, підпаливши себе, прив'яже до шиї статую Штефаника, аби стрибнути з нею з мосту. І дійсно — чи варто було генералу віддавати життя за незалежність Словаччини, коли на неї врешті решт накинули комуністичне ярмо а потім ще й роздушили залишки волі важкою бронетехнікою «старших братів» по соцтабору? Що ж залишається, коли не допомагають ані божевільні, ані герої?

«Кінець цієї історії є трагічним, але нехай це вам не заважає сміятися, бо ж всі герої цього фільму сміються до останнього моменту», – промовляє закадровий голос режисера на початку стрічки. Отже, автор стрічки вважає, що доля неминуча, тому варто просто дивитись на її несподівані поверти та сміятися. І його порада виявилася слушною: пройшло 20 років і фільми режисера зняли з полиць. Тепер Якубіско знімає вільно, хоча останні його картини вже й не мають такого гострого наркотичного присмаку божевілля.