Франція: Париж
Франція - ну-у-у-у-у-у, у Франції я була найдовше, зокрема в Парижі. Пробачте, якщо скажу шось таке, з чим ніхто не погодиться, але «не сложилось», як то кажуть, не сподобалась мені Франція. Дуже це схоже на Львов та Київ, а Монмарт один в один як Андріївський узвіз. У Олега Скрипки навіть є така програма «Від Монмартру до Андріївського узвозу», чи якось так:). Це я до того, що не одна відмітила цю схожіть. Нє, ну звичайно, мені сподобалась прогулянка Сеною на кораблі, де ми як навіжені, пропливаючи під кожним мостом, кричали «Ура!!!» (мостів було 9), вже під 9-им «Ура!!!» кричали навіть китайці і німці, не підозрюючи, шо то все означає, але було весело:).
Проживши в Парижі 5 днів, я втратила 5 кілограм, через то що їжа була не просто дорогою, а супер дорогою, тобто пляшечка «Активії» коштувала 6-7, але євро. Довелось економити на всьому. А ще в мене був жахливий номер в готелі (49 евро за добу, між іншим), тому хотілось якнайменше проводити там час, лиш побачити сон і знову гуляти.
На цьому негативні моменти остаточно скінчились, залишились лиш позитивні – музеї та бутіки. Загалом, багато було позитивного, але не вразило, можливо, я сподівалась на більше не знаю… Але приємним був момент мого ходіння скрізь у подраних кедах (які я там і викинула, бо дуже подрались) і всі казали на мене "бонжур" (мабуть, питали, чи не хочу я кунфетку «Бонжур»:)), а ще "мадам", і приділяли мені належну кількість уваги (позор українським бутікам!!!), і нікому не було діло до моєї подраності. Ех, в нас би так…
Останньою крапкою у враженнях від Парижу став Діснейленд, в якому я, не бачивши нічого кращого від іржавої гойдалки "Ромашка" в парку Нивки, на яку було стрьомно навіть сісти (я думала, то в мене боязнь атракціонів). За 8 годин обійшла майже весь Диснейленд і покаталась навіть на слониках для дітей від 3 років, і було таке відчуття безпеки і захищеності, що я відважилась на найбільш стрьомні атракціони (а це вам не якоби американскіє якоби горкі в Гідропарку). До кожного крісельця підійшов парубок і перевірив надійсність кріплення, і я розслабилась… але не надовго!!!, останній мій атракціон був найекстремальнішим і в мене не то шо мурашки по шкірі, слони забігали (і все життя перед очима), а «чолочка» стала панківською. Під час найкрутіших екстім-моментів робилась фотка кожного крічащего і вопіющего))) і мого дурнуватого обличчя-мармизи під час стрьому також (шикарна:)) Головне - є що згадати ;)
Старе кабаре біля. Набередна Орфевр. Потріскування старенького вінілу Едіт Піаф. Вишукані дами та мсьє. Запахи кави та вина. Тютюновий дим. З віконця видно Ейфелеву вежу та Єлисейські поля. Хтось цитує Бодлера чи Рембо. У когось на столику стоїть 120ти мілімітрова плівочна Мамія, фотограф неквапно наводить фокус на двох парижанок за столиком навпроти.
В цей димний заклад заходить юний американець років 27ми. Біла сорочка, вузенька краватка та стильний двубортний піджак. Його погляд падає на мадмуазель за барною стійкою, що потягує мартіні. Він підносить зіпо до її сигарети. Вона не проти познайомитись. Він, власне, також...
___
отак я уявляю собі Париж)) мої уявлення хибні чи ні? ))
Н-у-у-у-у...
Ранок. Шукаєш якусь затишну місцинку, але не знаходиш, скрізь мільйони туристів, я не жартую, мільйони!!! Ніде яблуку впасти,в кав"ярнях немає вільних місць, починаєш блукати, випадково потрапляєш в чорний квартал, де з усіх боків на тебе ворожо дивляться афрофранцузи, кожен другий з яких знає російську мову і намагається тобі впарити ролікса за 5 євро. Шукаєш очима вишуканих дам і мсьє, і чомусь не знаходиш... мабуть ховаються ))) Зате неймовірна кількість китайців і афроамериканців в джинсах та футболках)))
отак я побачила Париж, можливо в мене інакше світосприйняття ;)
Сто разів був у Франції – і все транзитом. При цьому бажання там затриматись не виникало. Можливо це й суб'єктивне... але легка франкофобія – хвороба досить поширена.)
От і я вже у Франції не затримуватимусь)))
Погодься, що ми це щє лагідно сфомулювали?)))
Так ото ж))) Навіть бажання не виникне більше ніколи, відвідати Францію)))
(пошепки)"казли, карочє"...))
(також пошепки) – "там одні бомжі, афроамериканці, і мільйон туристів"
(зовсім дрібними літератами)...і все це суммується одним коротким вищєзгаданим словом ;)
літеРАми))
А ще там можна вмерти з голоду, через дуже дорогу їжу(((
Ніщо так не живить фобії, як гострі фізіологічні відчуття)))
але французів я навить їсти б не став...
(стурбовано)...а от вони нас...
А хто їх знає, тих хранцузів )))
Їх знаємо МИ)))
і не з кращого боку!
До нас якось один в гості приїздив, привіз нам в подарок – мило з готелю!!!! і футболку ХХХL, в мене був тихий шок, а ми ж йому боржомі, салямі, ікру красну, отакі вони французи)))
Еге-ж, франкофобія – хвороба настількі поширена, шо її вже майже не приховують. Бо стриматись неможливо!))