Мандрівка Стьопи в Індонезію або Нотатки на комірцях.

теґи: Індонезія, Балі, подорожі

Моя хазяйка взяла мене з собою в Індонезію, бо я не бачив Океану, знаю, що не всім ведмедям так пощастило і тому пишу ці нотатки.

День перший. Хвильоріз.

День другий. Люблю купатися.

Вода тепла, але не занадто, як ото буває у нас на Дніпрі. Хутро моє звалялось, проте все одно водні процедури я не кину, вони корисні для здоров’я, а морська сіль лікує нежить. В мене немає нежиті, продовжую закалятись.

Р.S. Рушники ведмедям в готелі не видають, незрозуміла дискримінація. Це що, типу: «З котами в трамвай неможна»? Але я маю добру хазяйку, вона ділила зі мною сніданки і рушник.

День третій. Схід сонця.

З’ясувалась, що я романтична натура. Мо вірші почати писати? «Море дихає чорним теплом, розгортається, мов полотно.» Нє, це, здається, вже було. Або ще: «Стишені баржі, рухливі шхуни…» , щось знайоме. А так: «Там співи матросів пливуть догори…», це в розумній книжці хазяйки підглянув. Тоді: «…що чути було, як їм сниться море», ехххххххххх, все написано до нас.

Р.S. Дехто каже, що я не справжній, а я он навіть тінь відкидаю.

День четвертий. Дощ в тропіках.

Пощастило побувати на екваторі до того, як пішов до школи і вивчатиму це на мапі.

День п’ятий. Галерники.

Все-таки добре, що я ведмідь, не люблю важкої праці. От перекрити рибі, що йде на нерест шлях і досхочу наїстися ікри – це по-нашому.

День шостий. Мушля.

Просто довершене слово. Мені з цієї мушлі хазяйка намисто зробила.

День сьомий. Парасоля.

У місцевих є чудернацька традиція – скрізь понатикано парасоль, а сезон дощів ще не скоро.

P.S. Це частина парасольки сфотографована.

День восьмий. Я – рибалка.

Вполював рибу з отаким оком. Вловили біля фонтану, мене довго били, хазяйку ледь не депортували.

День дев’ятий. Музика.

Мовчазний хлоп, так і не сказав в якому грає гурті.

День десятий. Храм.

Це – храм. На вході спитали, чи бува я не католик. Відбрехався. А що? Я ще не визначився, бо мале і не розумію. Мені подобається греко-католицька церква, там можна сідати в храмі (зрештою і в католицькому також).

День одинадцятий. Вантажівка з ГМО.

Я «Кока-колу» не люблю, бо хазяйка каже, що вона транс генна. Це коли її вживаєш, а потім щурячій хвіст виростає. Не хочу щурячого, мене мій влаштовує. Ну про щурячі хвости та інші неподобства краще в неї поспитайте.

День дванадцятий. Школярки.

Хороші дівчата, правильні. На зиму (тут вона називається сезон дощів) підшкірного тлусту набрали. Мені такі подобаються. А не оці: «Солодкого не можна, я важу сорок кілограмів».

День тринадцятий. Звіробій.

Тут були люди, і я їх знайду.

День чотирнадцятий. Наш пляж.

День п’ятнадцятий. Торгівля.

День шістнадцятий. Вечеря.

Кому сузір’я Риб, а кому вечеря.

День сімнадцятий. Я - в центрі уваги.

«Там твои соседи, белые медведи…». Аха, ще скажи панда – вічно млявий поглинач бамбуку – також мені родич.

P.S. Модель – Сень Тетяна.

До речі, я ще на острові, то мо вмовлю хазяйку мене сфотографувати, тоді довантажу решту світлин.

P.S. Все-все мені сподобалось, от тіко так хотів побачити Кіану Рівза, спеціально тікав на людей з дошками дивитись… Мо іншим разом, бо ж ніколи не знаєш де зустрінеш Кіану Рівза.

PP.SS. Ну все, побіг, доки не вловили. Мені в Інтернеті не дозволяють довго виснути, типу маленькій ще.

PPP.SSS. А додому вже хочеться. «Чи дощі у Львові, чи досить крові».

Вантажівка з ГМО або Останній раз пірнаю