«Дивовижний чарівник країни Оз» допоможе знайти казку всередині кожного

«Вже сьогодні оті старожитні казки, на яких зросло не одне покоління людей, варто було б давати до дитячої бібліотеки з позначкою «історичні». Настав час новітніх «чарівних історій», у яких ви вже не знайдете ані заяложених джинів, ані гномів, ані фей; не побачите ви там і страхітливих пригод, від яких у жилах холоне кров і мета яких – донести до читача певну мораль або послужити йому засторогою», – саме  ці слова стали передмовою до казки  Лімана Френка Баума.

Надворі йшов 1900 рік.

Тримаючи більш ніж через сторіччя в руках його книжку «Дивовижний чарівник країни Оз», розумієш, що минає час, а казки не втрачають своєї актуальності. Змінюються покоління й інтереси читачів, а  казками зачитуються і далі. Можливо, секрет полягає в тому, що на цьому світі завжди були і будуть діти? 

Як і сто років тому, маленькі читачі продовжують переживати разом з дівчинкою Дороті та її песиком Тото захопливі пригоди у чарівній країні, до якої їх занесло ураганом. Знов зустрічають вони  Солом'яника, який більше за все на світі прагне бути розумним. Разом з Бляшаним Лісорубом мріють діти про серце до його залізних грудей і співчувають Боязкому Левові, якому дуже хочеться стати хоробрішим. Крокують читачі разом з веселою компанією жовтою стежиною до замку могутнього Оза, який допоможе мріям друзів здійснитися. Не обійшлося в цій історії і без чарівниць. Але вже не злих і всемогутніх, як раніше, від одного помаху палички яких розсипаються міста.  А звичайних капосних чаклунок, які насправді страшенно бояться води і  гинуть під звичайнісіньким будиночком, який впав просто з неба. 

Справжнім чарівником у цій казці виявився «могутній, грізний і багатоликий» Оз, який дав друзям те, чого їм так не вистачало і про що вони так мріяли – він подарував їм впевненість у власних силах. Їм просто бракувало матеріального підтвердження того, що вони насправді мали вже давно, – і Оз допоміг їм повірити у себе. Адже насправді хоробрість – то не напій, випивши який ти здатен здолати найстрашнішого звіра. І мізки – то не шпильки в голові, які додають гостроти думкам. Та й серце аж ніяк не червоний клаптик у грудях, биття якого задаватиме ритм твоїм вчинкам.  

Для читачів цієї казки не існує  вікових обмежень. Головна умова – лишити в душі  хоч краплину дитячої безтурботності. Тоді кожен зможе приміряти  зелені окуляри, щоб крізь них побачити світ дитячими очима – так, як Дороті з друзями дивилися на дива Смарагдового міста. І побачити, що казка поруч з нами – вона всередині нас. 

Приємно, що переклад не псує настрою казки. Читаючи книжку українською, не виникає враження неповноцінності тексту і не помітно калькування з мови оригіналу. Це – великий плюс перекладачеві і редакторам. Завдяки розмаїтій мові перекладу виникає відчуття, що українська і є рідною мовою казки. Окремо ще хочеться відмітити гарні ілюстрації до кожного розділу – це ще один плюс видавництву. Книжку приємно тримати в руках, роздивлятися малюнки, читати. Це казка, до якої повертатимешся знов і знов – спочатку у якості маленького слухача, потім вже самому читаючи своїм дітям, і колись вона прийде в гості вже разом із онуками.