«Нескінченна історя» Міхаеля Енде: Книга, яка вимикає реальність

Бувають книжки, при читанні яких стає добре. Світло, затишно, радісно, цікаво, казково, дитяче. Такі книжки мають здатність вимикати зовнішній світ. І ти починаєш мандрувати незвіданими краями, у яких напрочуд добре орієнтуєшся. Є книги, які несуть у собі добро, позитив, щось дуже гарне. І є книжки, які приємно закінчувати читати. Бо в серці не залишається збурених пристрастей - натомість там тихо й спокійно. Після таких книжок дуже добре дивитися на нічні зорі (я ще не сказала, що такі книжки читаються до глибокої ночі?), мріяти про подорожі Всесвітом і чудуватися-чудуватися.

Є книжки, чиї герої - щастедракон Фухур, зеленошкір Атрею, гостинна пані Аюола - начебто завжди й були в тобі. У твоїй фантазії, у твоїх мріях, у снах, котрі забуваєш, коли прокинешся. Але ж ніщо не зникає безслідно. І ті герої таки зринають на сторінках таких ось книжок.

У казці перетинаються два світи - реальний і фантазійний; у ній є такі ж люди, як і ми з вами, і вигадані персонажі - фантазяни, які також чимось нагадують нас... Перетинка між цими двома Всесвітами вельми тонка, тому так і відчуваєш, як тебе на мить закидає до іншого світу, а потім ти знову повертаєшся на горище разом із Бастіяном Бальтазаром Буксом, або ж з подивом усвідомлюєш, що ти все ще лежиш під своєю ковдрою, як і... декілька годин тому. Хоча лише мить тому часу для тебе не існувало...  

Ця казка намальована настільки легкими штрихами й у таких м’яких тонах, що вдивляючись у неї, і справді не бачиш кінця-краю. І коли дочитуєш до кінця, починаєш її подумки домальовувати - на що автор і розраховував, дражнячи уяву отими своїми «Але це вже зовсім інша історія, про неї варто розповідати якось іншим разом».

Перекладач Юрко Прохасько наситив книгу такими смачними словами, що їх хочеться підкреслювати, виписувати, малювати собі на холодильнику й щовечора повторяти перед сном, наче молитву. І знову чудуватися, яким мовним скарбом володіє наша нація.

Мабуть, і автор, і перекладач спільними зусиллями зробили книгу такою розкішною, казковою і натхненною. І не важливо, який вік читача - «Нескінченна істрія» читається легко й у ранньому дитинсвтві, і в юності, і в зрілому віці. Гадаю, я її ще перечитуватиму, коли стану старенькою - озвучуватиму правнукам ледь тремтячим від хвилювання голосом.  І знову занурюватимуся в ту незвичну гору світлої, перламутрової радості, яку мені подарувала ця казка.