Лопата для фемінізму

Це слово має смачно-епатажний префікс фе- та упереджено-банальний суфікс –ізм. Чим лякає і без того наляканих чоловіків. Бо оте «фе» асоціюється у них лише з фекаліями, а від «ізмів» вони цілком природньо звикли відхрещуватися. Одна моя подруга має універсальний тест  на мужність для чоловіків. У всіх екземплярів, що бодай чимось її зацікавили, запитує: «А як ви ставитеся до фемінізму?»
Це провокаційне питання, зрозуміло, творить дива. Бо почувши слово на «фе» жоден адекватно-примітивний чоловік не може не виявити свою справжню сутність, екзальтовано не матюкнувшись і не сказавши, що він насправді думає про феміністок. Втім, подрузі інколи щастить поспілкуватися із більш помірковано-розважливим типом представників чоловічої статі, що гнівно не розбризкують слину лише тому, що не знають значення слова «фемінізм». Адже деякі екземпляри феміністками вважають поголовно всіх жінок, які, наприклад, забули, не встигли чи не мали змоги приготувати чоловікові вечерю, або їх чогось (і справді – чого б це?) не приваблює запах мочених-перемочених у тазику чоловічих шкарпеток, і, більше того, вони не збираються їх прати. Якщо сказати такому, що саме слово «фемінізм» вигадав чоловік, то буде істерика. Тому залишимо в спокої утопіста Шарля Фур’є, який щось варнякав про те, що соціальний статус жінок є мірилом суспільного прогресу. Тим паче, що в Україні нині багато своїх, «доморощених» так би мовити, теоретиків та практиків фемінізму.
Характерною особливістю феміністичного дискурсу сьогодні стає його «демонізація». Мовляв, та не лякайтеся ви так, феміністки насправді білі і пухнасті. Переконати люд у цьому спробували дослідниця Тамара Злобіна та художниця Олена Міросєдіна, створивши експериментальний художній проект. «Фемінізм is...» називається. Для всіх дорослих дівчаток, які в дитинстві жували жуйку «Love is...», а нині мусять ностальгійно зітхати і сприймати фемінізм, як «ліки для покращення самопочуття». Бо ж авторки ідентифікують своє творіння як книгу про Нову Українську Жінку, що «цінує себе, досягає успіху, купує діаманти, керує бізнесом, дбає про коханих та змінює світ». Ніхто нікого не вантажить здобутками руху з трьохсотлітньою історією. Натомість ненав’язливо втокмачується гасло «Безвідповідальні гарненькі лялечки більше не в моді».
Парадокс, але книжка насправді нагадує «гарненьку лялечку». Клин клином вибивають. Тож маємо сувенірне друковане видання в рожевій обкладинці. Сторінки з нього можна вилучати й дарувати як листівки. Чому стереотипний рожевий? На це питання Тамара Злобіна відповідає, стинаючи плечима:
- Бо це мій улюблений колір.
Можна ще причепитися до гасла «Навіть блондинка може бути феміністкою». Що за дискримінація? Але авторки резюмують, що не мали на меті вести просвітницьку роботу і всім пояснювати, що ж воно за звір такий – фемінізм. Їм ішлося перш за все про те, щоб зруйнувати негативні стереотипи, пов’язані із фемінізмом. Тому все дуже весело і гламурно. Попсово, тобто. Стережіться, маси. Фемінізм іде до вас. Він мило посміхається, стверджує, що треба носити зручне взуття, купувати собі діаманти, бути секс-символом, маючи маленькі груди, готувати краще за всіх своїх подруг та не поспішати заміж.
- Та це ж не фемінізм, це життя! – засміялася одна моя знайома, коли я показала їй книжку. А потім додала: - От якби ти ще справді була феміністкою, а не тільки говорила про це.
Виявилося, що феміністка із мене ніяка, бо коли я привела малого сина на роботу і він попросив у мене їсти, я відповіла, що зараз підемо на обід додому і я його нагодую... Втім, реакція чоловіків на книжку набагато цікавіша. Побачивши обкладинку, вони відразу відвертаються і ображено бурчать. З чого роблю висновок, що українським феміністкам не завадило би стати шпіонками і замаскуватися не лише у блискітки гламуру, а й вигадати собі цілковито нове амплуа. За принципом «називай мене хоч горщиком, тільки у піч не став».
- Сергійку! У фемінізмові ж скільки позитивних рис, - наївно пояснюю колезі на роботі.
- Угу! Тільки щоб їх побачити, треба дуже глибоко копати. А мені щось не хочеться за лопату братися.
Закінчується розмова тим, що Серж саркастично стверджує: замість того, щоб усім роздавати лопати, доцільніше вправити мені мізки.


Картинки можна подивитися тута: http://feminism-is.livejournal.com/