«Мати все» і водночас - нічого...
…На цю книгу направду чекала, бо до цього прочитала перші два твори авторки: «Село не люди» та «Молоко з кров’ю». Перший реально шокував, себто сприйнявся мною навдивовижу душевно й хвилююче. Хутко придбала другий. І, попри всілякі негативні рецензії, також залишилися задоволеною…
Про третій роман «Рай.центр» читала переважно негативні відгуки, мовляв, перші два – «так», а цей, ну геть «не те» й «не таке». Тому й оминула. Так от, щодо четвертого, найбільш очікуваного твору Люко Дашвар «Мати все», то виникли просто-таки суперечливі думки.
Роман дійсно прочитала швидко, на одному диханні, бо сюжет не давав відволіктися. Події тут розгортаються напрочуд динамічно, що характерно авторці. Але, перегорнувши останню сторінку й поклавши книгу на полицю, подумалося… А нічого не подумалося! Ось у чому суть. Роман якоюсь мірою спустошив, не залишив тем для роздуму, запитань для обдумувань…З одного боку, може, й добре, бо для цього й пишуть книжки: насолоджуйся, поки читаєш. Але з іншого – читаючи, волієш збагачуватися, щось нове черпати з написаного.
Мені й досі не зрозуміло, чому роман назвали «Мати все». Адже головні герої: грошовита медик-професорка, її донька-лікар, син-інвалід та інші менш вагомі люди в цій історії насправді не мали нічого, як кажуть у народі, святого. От яка роль батька-професора, який усе життя був на повідку у дружини й жодного разу не проявив себе, як мужчина? Ну, хіба тоді, коли завів коханку, та й то – підіслану дружиною. Або матір, котра передусім нерідна. До того ж, із самого дитинства не дозволяла дитині ні на крихту проявити емоції. Як це – прожити, щоб і голосу не підвищити, не скрикнути, а тим паче, не заплакати? Сестрі з братом можна бачитися хіба у відповідний час і то – за наглядом нянечки. При цьому їй заборонено дозволяти собі будь-які дитячі пустощі, змушена говорити лишень на задану матір’ю тему і відповідним, беземоційним, тоном…
Мені загалом тяжко було сприймати життя головних героїв. Вони видавалися бідними духовно. Не віриться, що хлопець, живучи у столиці, й уміючи ходити, за вісімнадцять років так і не спромігся вийти на вулицю… Або, користуючись інтернетом, не зміг відшукати відповіді на всі важливі життєві запитання…
Можна хіба, порадіти, що не така, як оті, що мають все.
А хто ще як думає?
"Мати все" – вражає. Чекала довго. Очікування виправдалось.
А щодо назви – то думаю, що вона натякає на двозначність фрази: й Маму кохає й мати з чоловіком все хоче.
Роман дійсно супер, відірватись неможливо.
Маєте на увазі, що це донька хотіла мати все? Можливо... Щоправда, в результаті вона однаково стала точнісінькою копією матері, хоч і нерідної. Зажила кар'єрою, себто грішми... А про душу свою забула. Як на мене...
З чого ви вирішили, шо мати була нерідною, адже потім нянька сказала, шо вона збрехала Лідії і розказувала ту історію про нерідну матір за наказом самої Іветти? І що насправді сам батько був негідником.
Негідником? Думається мені, що якби авторка хотіла, аби читачі зрозуміли сказане нянькою, як достовірність, то на цьому вона зробила би більший акцент...
Але, якщо ви вважаєте, що під час прочитання роману, я була неуважною, тоді... Тоді варто зустрітися із Люко Дашвар і порозпитувати про це її саму:)))
Як на мене, назва роману є надзвичайно вдалою. Це і бажання мати все в матеріальному сенсі (про душу тут, звісно, забувають) і визначення: мати (тобто матір) – (це) все (у житті головної героїні, її брата, зятя). Одним словом, розповідь про стервозну жінку, яка була достатньо слабкою, щоб не проявляти мудрість і дозволяти кожному жити своїм життям, але й водночас достатньо сильною чи освіченою, щоб усіма маніпулювати й не допускати до "керування" сімейним човном будь-кого іншого. Запливли в решті-решт хто зна куди :)
Оййй, яка цікава думка щодо назви! Дякую!:)))
("Мати все" у значенні "Матір це все"... Тільки при цьому хіба не варто зважати на граматику:)