Люко Дашвар - конкурентка Марії Матіос?
У Марії Матіос з’явилася досить серйозна конкурентка. Звати її Люко Дашвар, цей псевдонім, вигаданий спеціально для конкурсу «Коронація слова», належить письменниці Ірині Черновій. Принаймні у нещодавно гучно врученій премії «Книга року Бі-Бі-Сі-2008» роман Люко Дашвара «Молоко з кров’ю» випередив «Москалицю» Марію Матіос і отримав головний приз.
Я, звичайно, міг би підозріло здивуватися подібному рішенню журі цієї престижної премії, якби сам незадовго до того не без задоволення прочитав «Молоко з кров’ю». Хоча й не за одну ніч, як обіцялося видавництвом на обкладинці, але попри все було цікаво дізнатися, яку ж розв’язку вигадає авторка для історії любовних стосунків своїх двох головних героїв – Марусі й Степана.
Як це полюбляє робити Марія Матіос, Люко Дашвар події свого роману прив’язує до історичних подій. Так, хронологічно роман починається у роки ІІ світової війни (зразу заінтриґую вас історією про цукерку і порятунок німцем малого Степана), та й згодом певні особливості радянського способу життя зіграють у долі героїв неостанню роль. Як і у Матіос, у «Молоці з кров’ю» не обійшлося без містики, яка насамперед концентрується навколо коралового намиста. Воно нібито має чарівну силу закохувати чоловіків у його володарку. До того ж передаватися намисто має по жіночій лінії, і порушення цього призведе до трагічних подій.
І найголовніше, Люко Дашвар, на відміну від більшості сучасних прозаїків, пише про село. Тільки, на відміну від Марії Матіос, про село, скажімо так, Наддніпрянської України, з відповідною системою архетипних морально-етичних цінностей, мовою та особливостями побуту. Окрім класично-української сільської тематики «Молоко з кров’ю» вигідно вирізняє те, що це дійсно є у типовому своєму вияві роман – з виразною сюжетною лінією, мінімумом відступів і вставок (чим, погодьтеся, зловживають сучукрлітератори), продуманою системою образів. І нехай ці персонажі, та й подекуди повороти сюжету трохи серіальні (Ірина Чернова взагалі-то якраз і займається написанням сценаріїв для телевізійного «мила»), але ця спроба створити масове чтиво однозначно має вітатися. І, власне, вітається та заохочується і «Коронацією слова», і «Книгою року Бі-Бі-Сі».
"спроба створити масове чтиво однозначно має вітатися" – чому?
не хочеться відповідати питанням на питання, але власне чому ні? Я не думаю, щоб українські письменники та видавці були проти, аби їхні книжки продавалися великими накладами. Як на мене, для того книжки й створюються, щоб їх прочитали якомога більше людей. У Вас якісь інше бачення книговидавничого процесу?
У мене є ілюзії щодо того, що цей процес може розвиватись разом із літературою. І я не згодна, що кількість прочитань – самоціль)))) Якщо є що донести текстом – то так, тоді добре, щоб до більшої кількості людей, але все одно – це не пріоритет, нмд;)
А збільшувати кількість того, що наперед називається чтивом?.. Це може мати комерційну вигоду для того, хто з цього отримує зиск. Але радіти цьому всім іншим я не бачу приводу:).
Особисто мене ніщо так не засмучує, як широко поширене серед сучасного українського середовища погордливе ставлення до так званого "масового чтива".
Останнім часом, незважаючи на кепкування оточуючих, прочитав по книжечці практично всіх представників сучукрліту. І повинен сказати, що загорнуті в модерні мовні засоби високоінтелектуальні рефлексії навколо прописних (біблійських) істин викликають в мене таку нудоту, що важко передати словами.
Книжковий ринок може розвиватись тільки за наявності читачів (сам скочуюсь у прописне). І, на мій погляд, дуже помиляються, ті які думають, що інтелектуальна українська проза здатна примножити їх (читачів) кількість. Це може зробити лише масова, комерційно успішна література.
Та ж Дашвар досить добре по суті показала в "Село не люди" прірву між сучасною "інтелігенцією" та реальним життям. В конкретному випадку сільському.
Я впевнений, що твори Дашвар принесуть не менше користі, ніж роздуми, приміром, Забужко.
При цьому, і це головне, Дашвар успішна комерційно, що, звичайно, вибачити не можна.
З повагою
Сергій
Повторюсь: пропоную не змішувати розвиток книжкового ринку і літератури.
Порівнювати Дашвар із тим, що заведено називати "сучукрлітом", теж, нмд, безсенсово: вони діють за різними законами. Сучукрліт має немало недоліків (включно з тим, про який Ви пишете), але в контексті Дашвар говорити про це так само доречно, як про розвиток української космонавтики, наприклад:)
У мене не виходить уявити користь від творів Дашвар:)Забужко теж комерційно успішна:) Але мені байдуже до будь-чийого комерційного успіху:)
П.С.: Зареєструйтесь, зручніше буде вести діалог;)
Хотілося б зробити застереження, що моя теза про комерційність в в даному випадку не стосується учасників цих коментарів.
Пані Ольго, чи не могли б уточнити, що Ви маєте на увазі під поняттям "користь від книги"?
П.С. Маю причини не реєструватися і не дуже розумію в чому незручність для Вас. Мене звати дійсно Сергій і я дійсно з
Києва.
Користь може бути різна – естетичне задоволення, привід для роздумів, розвиток літератури (=створення чогось оригінального) тощо, тощо))
Дякую.
Тоді особисто для мене користь від "Молока з кров’ю"
полягала в наступних приводах для роздумів:
чи варто соромитися кохання?
чи варто боятися поголосу?
де закінчується гонор?
чи варто життя іншої людини нести в жертву власному егоїзму?
одночасність існування в одній людині дикої жорстокості
і милосердя тощо, тощо.
І це лише частинка користі для мене.
З повагою
Ви ж писали, що від прописних істин Вас нудить?!)))) Чи тільки коли вони "загорнуті в модерні мовні засоби" і подані з їх приводу "високоінтелектуальні рефлексії"? А якщо так, по-простому, шаблонами й топорними фразами – то змушує задуматись?;)
Ви абсолютно праві, нудить, коли "загорнуті"!
Але користь для себе маю від будь-якої
прочитаної книги...
Не буду вдаватися у високочолі розмірковування про місію літератури – літературознавців нині вистачає. Скажу про себе. Я за літературу хорошу і різну. Я оцінюю книгу, як каже Скиба, власною літературною інтуїцією. І "Молоко з кровю" мені сподобалося. НМД, це гарний приклад літературного мейнстриму. Який, погодьтеся, також має бути.
Абсолютно підтримую.
"Молоко з кров’ю" мені також сподобалось.
Просто зачепило, що тим самим потрапив до когорти недостойних "поглиначів масового чтива".
В принципі жалію, що зайшов у безпредметну дискусію.
Гм, і де це вас зачепило???? Вислів "масове чтиво" вжив автор як позитивну характеристику книжки))) про достоїнство читачів узагалі не йшлося!!!!
Про місію Ви перший почали:) Якщо повернутись до мого питання: мені цікаво, чому (навіщо, з яких причин) створення масового чтива – це позитив ("має вітатись")?
Для мене це факт нейтральний: доки ніхто не примушує читати ті чи інші книжки, то хай вони собі видаються, незалежно від того, вважаю особисто я їх вартими бути виданими чи ні)))).
За нинішнього стану речей видавці вже самі вирішують, що має бути масовим і популярним, самі проштовхують ці твори в ЗМІ своїми піар-службами і самі ж згодом (через різні конкурси на зразок "Книжки року") визнають те або інше найбільш рейтинговим. Моя (приміром) особиста читацька думка про те, що я хотів би прочитати в якості хорошої "читабельної" літератури, до уваги не береться. Справа, можливо, не конкретно в Люко Дашвар, але мені вже доводилося читати твори, засновані на дуже примітивних стереотипах (так, масова література має базуватися на стереотипах, але ж, наприклад, не "всяка дівчина мріє вийти заміж, і пошвидше") і на пустопорожньому базіканні. В той же час, приміром, де добротні документальні книги про Другу світову війну в Україні – думаю, що це потенційно і є якнаймасовіше чтиво.
Дуже не хочу образити, але залишки волосся просто сторч!
Ви дійсно вважаєте, що "добротні документальні книги про Другу світову війну в Україні" будуть наймасовішим чтивом?
Дуже прошу, поцікавтесь в магазинах та бібліотеках попитом на такі книги.
Можна навіть Дашвар почитати, там одна з героїнь – завідуюча сільської бібліотеки. Знаєте, там не продертись серед спраглого до знань читача. Особливо до документалістики!
Та в принципі мене не дуже й хвилює, що саме буде наймасовішим чтивом в Україні.
А щодо книжок про війну, то такий приклад. На території моєї рідної Запорізької області восени 1943 року було проведено масштабну й трагічну операцію зі штурму суперешелонованої німецької лінії оборони "Вотан". В двох словах суть подій така: велику масу щойно призваних із визволених міст і сіл Запорізької і Сталінської (Донецької) областей 18-річних хлопців погнали просто на німецькі кулемети, розташовані на крутих пагорбах посеред рівного, як стіл, степу – шансів вижити після атаки – жодних. Я знаю про це зі слів бабусі – таким чином забрали чимало односельців. Відтак у мене до того, щоб прочитати книжку про це, крім загальнопізнавального інтересу, є ще чималий особистий, майже що шкурний. І яке було розчарування, коли я на Форумі видавців-2007 купив нову книжку "Мелітополь", в якій про бої на "Вотані" написано напівправду радянської пропаганди з розряду "доблесно билися стільки-то героїв Радянського Союзу". Звісно, що попит, приміром, на таку книжку в мене залишається. А якби хтось взявся написати про реальну, не фадєєвську "Молоду гвардію"? Е!
Вважаю, що хід думки "якщо це цікаво мені, це може бути цікаво ще комусь" цілком має право на життя щодо складання собі уявлень про читацький попит.
Так виглядає, що направляти читацький попит дешевше, ніж вивчати.
Може, не дуже коректний аргумент, але останнім часом постійно натрапляю на черговий рос. серіал про Другу світову. Ясно, що в цьому велика ідеологічна складова, але очевидно, що тема цілком надається для створення масового продукту;).
Повністю погоджуюся, оскільки ми живемо в суспільстві, де переважають товарно-грошові відносини, то зовсім не дивуємося тому, що кожен письменник в першу чергу хоче заробити на своєму творі, а не самовиразитись...Що ж до книговидавничого процесу, то у таких умовах він не може бути іншим...
Можливо, тому, що рано чи пізно кількісні показники мають перейти в якісні і тоді з’являться шедеври, від яких задихнеться Україна і світ!
А що ще не зрозуміло про Другу світову війну? СССР переміг фашизм і зумів створити на довгі десятиліття супер-державу. Ветеранам слава! В тому, що вона розвалилася, війна не винна – просто радянський народ не був дружним і читав, мабуть, не ті книжки, що треба. А чи «Молоко з кров’ю» варте уваги – очевидно, в жодному плані – НІ. Рівень плінтуса ... тобто того ж "мила". Хоч би трохи пахло парфумами!
Було би ясно, якби не було десь так 45 років масованої радянської пропаганди, яка продовжує активно жити ще досі і з-за якої тепер досі нема правди про те, як же воно було насправді. Адже історична самосвідомість сама по собі – важлива річ, а тут ще в дуже багатьох це вплітається в родинну історію...
Питання з цікавості.
Чи не могла б шановна пані Мавка назвати кілька сучасних українських творів вище, на її думку, плінтуса?
Бо ж просто розчавлений своїми плебейськими смаками!
Інтелектуальний і вибагливий читач наразі в очікуванні українського епосу від Забужко.
Такий витончений натяк на розумові здібності невідомих людей робить Вам, пані Мавко, неабияку честь.
Тим не менше, вже запасаюсь словниками для хоча б якогось розуміння безсумнівно шедеврального українського епосу.
Сподіваюсь, що після друку цієї книжки тема буде безповоротньо закрита.
Шановні! Дозвольте трохи банальщини: кожне покоління пише СВОЮ літературу і ця література ПОВИННА мати усі складові – і ті, що вище плінтуса і ті, що на рівні:) І коли нова книжка Матіос продається тиражем у 10 тисяч, а Дешвар у 35 (ТРИДЦЯТЬ П'ЯТЬ – був відповідний матеріал від КСД), то це насправді МАЛО для 47 мільйонної країни! Письменників рівня Дешвар у нас повинно бути сотня-дві, а рівня Матіос хоча б з десяток! І у книжкових мережах українська книжка повинна займати (за продажем) не до 20% (як говорить Клімашенко на сайті Буквоїд), а мінімум 80%. Треба любити і підтримувати один-одного, а не хаяти!
...Ура!
Тобто, цілком підтримую.:)
а де написано, що "масове чтиво" дорівнює "погане чтиво"? Ну, не подобається вам таке, то читайте наукову літературу. Ви ж дивитесь телевізор? Так там все взагалі вже таблоїдизоване! Все пожоване і кладеться вам до рота. Але ви щоразу після роботи вмикаєте цю "коробку".
"Молоко з кров'ю" читала і була дуже здивована. Дуже круто і оригінально, зі смаком і родзинкою. Для сучукрліт – взагалі клас. Чекаю на третю книгу Дашвар
Дарцю, підтримую! Повторюся: я вважаю, що масова література – це така ж сама рівнозначна складова літпроцесу, як, скажімо, та ж інтелектуальна проза від Забужко. І всі ці складові мають, нмд, максимально гармонійно розвиватися. Бо без одного не буде й іншого(інших).
Ольго-Маріє, якщо Ваш підхід перекинути на музику, то, виходить, усе інше, окрім класики, не має вітатися, адже і рок, і поп, і електроніка – це все у порівнянні з класикою, вдамся до термінології Мавки, "нижче плінтуса"???
І вибачте за оффтоп, мені просто дивно було читати після Ваших інвектив на адресу масового чтива в особі Дашвар, Ваш захоплений коментар щодо Олесика007(http://olesyk.sumno.com/article/pro-chakalku/#add-comment) Як на мене, Олесик – то відвертий несмак.
Ніхто й не думав заперечувати, що книжки Люко Дашвар потрібні. Але я все-таки протестую проти насаджування думки, що ці книжки конче необхідні саме мені, і я маю дуже радіти, що пані Ірина Чернова (Люко Дашвар) їх видає. Думка ця насаджується ЗМІ (в тому числі конкурсом на Бі-Бі-Сі) та піар-службою видавництва.
Підхід простий і залізобетонний: якщо книга належить до "масового" жанру, то її потрібно читати ВСІМ (а надто тим, хто залучений до літпроцесу в статусі, скажімо так, дещо вищому, ніж "пересічний читач"). І я з цим підходом не згоден – я вважаю, що маю повне професійне й загальнолюдське право не читати твори цілого ряду письменників, якщо я точно знаю, що їх читання не дасть мені нічого, або принаймні нічого вартого витраченого на їх читання часу. В мене тепер нема такої розкоші – читати все підряд, час життя, відведений на читання, обмежений.
І ще. Не треба виводити в якості альтернативи "Молоку з кров"ю" Люко Дашвар твори Оксани Забужко. Я підозрюю, це теж певного роду прихований піар-прийом, на який легко ведуться журналісти, що пишуть про укрсучліт (зазвичай поверхово): протиставити твір з ознаками "масового чтива" навмисне саме зарозумілій і доволі претензійній писанині, яку не вчитаєш (втім, про творчість незрівняної ОЗ – окрема розмова). Для мене альтернатива творам Люко Дашвар – творчість не Оксани Забужко, а Валерія Шевчука. Мене, зрештою, дуже неприємно дивує, що, незважаючи на те, що пан Валерій за останні два роки видав три повноцінні романи (по 400-500 сторінок), його "в упор" не помітили – щодної книжки Шевчука не було навіть в "лонг-лісті" конкурсу на "Бі-Бі-Сі".
про відсутність книжок Шевчука.
Це мені нагадує стинання "керівника всіх письменників" (кому зкладено 5 млн в бюджеті цього року) Яворівського, що він видав -надцять книжок, що лежать по складах. Книжки видають видавці, а не письменники. І то значить так потрібні тим видавцям ті книжки... А висновок: книжки видані за чужі гроші (держані, грантові, авторські, спонсорські...) нафіг нікому не потрібні...
Хоча минулого року книжок Валерія Шевчука теж не було в конкурсі на Бі-Бі-Сі, але тоді в журі були критики, які по нього принаймні говорили і оцінювали як безперечно варте уваги явище – зокрема, Віра Павлівна Агєєва. Тепер експерти зовсім за іншим принципом добираються, і тому зрозуміло, чому про Валерія Шевчука вже нічогісько не було чути.
Я, знову ж таки, суджу по собі. Минулого року вийшло набагато більше цікавих мені книжок, ніж тепер. Тоді до читання Валерія Шевчука руки не дійшли, але тепер, певна річ, буду читати.
Стосовно Валерія Шевчука прикро до сорому. Його перекладають за кордоном, а на батьківщині він байдужий. Не лише читачу, але й критикам! Для псевдокритиків і псевдоконкурсів він недоступний, заскладний – тому і цінний. Вони ж бо маслітературу пропагують, а потім дивуються, чому український читач такий примітивний, неосвічений, невибагливий. Типово пострадянське, не дисидентське або патріотичне усвідомлення літпроцесу.
Я перепрошую, але "плінтус" – це коли Пауло Коельо ніколи не стати Нобелівським лауреатом. А Люко Дашвар – Пауло Коельо.
А чи взагалі коректно порівнювати Матіос і Чернову? Там хтось уже казав, що Карпа – це український Джойс. Таке складається враження, що всі, хто тут тусується, взагалі опинилися в якомусь вакуумі із власних мрій, спостережень, бажать тощо. Так – не треба! А Ірі дали ту премію з милосердя (*яка там література?): у неї там хтось у родині помер, хтось – захворів... Отак... Ну і плюс – вкладені гроші – треба ж відпрацьовувати.
Я не хочу обговорювати "феномен" Люко Дашвар (як на мене, якийсь претенціозний псевдонім, треба бути простішим), я про саму книжку "Молоко з кров'ю", тільки но прочитала. Згодна, цікаво виписана сюжетна лінія, але все, що буде попереду очікуване, передбачуване. Можливо молоді й треба таке читати, щоб не занапастити життя, як ота дурна Маруся, яка ні собі, ні оточуючим жити не давала.
Приходьте 13 листопада о 15:00 в empik вул. Мішуги, 4, ТЦ "Піраміда" , ст.м. Позняки на зустріч з Люко Дашвар та отримаєте відповіді на всі свої запитання