«Молоко з кров’ю» Люко Дашвар - любовний роман по-українськи

Якщо говорити про сучасну українську літературу, то у список найвідоміших авторів, що здобули визнання та шалену популярність останніми роками, безперечно ввійде і Люко Дашвар (псевдонім Ірини Чернової). І велику роль тут зіграв конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», на якому письменниця вже неодноразово здобувала перемогу.

Роман «Молоко з кров’ю» – другий успішний твір авторки, що приніс їй і премію «Коронація слова – 2008», і звання «Книга року ВВС – 2008».

Cвого часу (бо ж минуло уже два роки і дискусії, як годиться, стихли) роман «Молоко з кров’ю» схвилював українські літературні кола. Тож виникає логічне запитання – чим? Не вчитуючись у численні рецензії, відгуки та коментарі після них, я визначила б цей твір як любовний роман. Однак слід розібратися, наскільки він відповідає вимогам жанру, чи вписується у сучасну українську літературу та чи вдовольняє читацькі запити.

Тема твору стара, як світ, – любов, якій у літературі майже від початків приділялося найбільше уваги. Силою та напруженістю почуттів роман «Молоко з кров’ю» чимось нагадує «В неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянськьї чи «Камінну душу» Гната Хоткевича. Схожості додає і певна містика, пов’язана з любов’ю, та майже всемогутня доля-фатум, що поєднує в пару Марусю та Степана, ламаючи їхнє життя. І можна довго шукати кінці й початки, думати, хто ж винен, та, мабуть, найкраще тут сказати, як віками говорилося в народі: «Так їм судилося…» А зображення любові, нерідко такої, що мусить долати численні перешкоди та нерозуміння оточуючих, акцент на почуттях та переживаннях головних персонажів, розвиток їх історії як основа всього сюжету – це і є головна вимога чи то головний критерій визначення роману як любовного. 

Друга неодмінна вимога до любовного роману – щаслива або принаймні емоційно задовільна кінцівка твору. Сама історія Марусі та Степана – то історія любові потаємної і швидше нещасливої, хоча й сильної, як смерть. Що й казати, дівчина сама вибрала собі долю: вдень для людей, щоби гарно було, а вночі – для себе. «День… Він для роботи. І на небі, як хмар нема, тільки сонце. А вночі кожну дівчину своя зірка-любов зігріває». Одружились би вони з Степаном – жили б довго й щасливо, можливо, й дочка б у неї народилася, як того хотіла сама Маруся, а проте… Тоді й книжки б не було. Та й життя – не така вже проста штука, щоби всім на добре виходило. А чи то гордість, чи то можливі людські розмови, чи незрозуміла магія намиста тому причиною, – то вже й не так важливо. Мало хто згадує про причини, коли наслідки накривають тебе з головою. А наслідком потаємного кохання Марусі та Степана стали їхні нещасливі сім’ї та поламане життя. Тож нема щасливої кінцівки для цієї історії. Чи ж «Молоко з кров’ю» тоді не любовний роман? Таки любовний, бо авторка завбачливо вмонтувала історію кохання Марусі та Степана у рамку прологу-епілогу, пов’язану з основними подіями твору кораловим намистом (чи радше намистиною, яка, проте, не втратила своєї магічної сили). Як на мене, таке завершення (чи продовження?) історії коралового намиста притягнуте за вуха, життєво невмотивоване. Письменниці знадобилося для цього занадто багато збігів, повторень (хоч би й з іменами), подекуди зайвих пояснень, що і як трапилося за певний відтинок часу, щоби узгодити все та вивести сюжет до обнадійливої, потенційно щасливої кінцівки. Однак з точки зору побудови любовного роману таке завершення цілком логічне. Тож втративши десь на вірогідності, Люко Дашвар значно виграла на цілісності історії, замкнувши її в коло все того ж коралового намиста. Та й читачам, як правило, більше до вподоби щасливі кінцівки, а болю й гіркоти в житті й так не бракує. Тим більше що сам роман підкреслено трагічний, якщо згадати про ту кількість смертей, що їх пережили головні герої.

Що стосується часу та місця подій, зображуваних у любовному романі, то це цілком залежить від вибору автора. Події роману «Молоко з кров’ю» Люко Дашвар відбуваються у часових межах «Перша світова війна» – «наш час». Однак ще одним свідченням на користь того, що це саме любовний роман (легший для сприйняття, ніж, наприклад, психологічний чи соціально-побутовий), є те, що історичне тло тут ледь окреслене, не розвинене вповні. Зрештою, це й зрозуміло, оскільки основна мета авторки – розповісти історію кохання, а не змалювати історичну панораму того часу. Звернення до певних історичних маркерів необхідне для окреслення часу, в якому жили ті чи інші персонажі. А це в свою чергу пояснює витоки й причини тих чи інших важливих для твору подій. Зрештою, згодом ми дізнаємося, що вся історія не тільки подієво, а й часово скріплена кораловим намистом, що передавалося у сім’ї від матері до дочки. Ці коралі – немов окремий персонаж твору, від якого залежить доля багатьох інших. Часом навіть виникає питання, кого ж насправді любить Маруся: Степана чи свої коралі (неодноразово повторена нею фраза «Не чіпайте мого!»).

Окремо хотілося б сказати про мову. Жива розмовна стихія накриває вас з головою з перших сторінок. Ніякої рафінованої літературності, що не може не тішити. Лаконічність, влучність описових речень та велика кількість діалогів – вдало застосовані авторкою прийоми написання кіносценаріїв – додають твору динамізму. Проте є одне «але», і часом воно суттєво заважає читати роман. Я маю на увазі, що неможливо розмежувати мову старших мешканців села та молоді, мову 60-х, 70-х, 80-х років, нашого часу, оскільки стилістично вона незмінна протягом усього роману. Десь бракує радянської лексики, десь емоційне слівце здається анахронізмом. Якби історія не була так розтягнута в часі, то це було б не так помітно.

Загалом «Молоко з кров’ю» – добре написаний любовний роман з цілком правдоподібною історією кохання, що розвивалася на теренах українського села. Так, окрема шана авторці за звернення до теми села у нашу добу. І тематикою, і перипетіями, і мовою, і обнадійливою кінцівкою твір задовольнить (зрештою, задовольняє вже близько двох років) широке коло читачів, а не лише вузьку когорту літературознавців та критиків. І це також добре, оскільки масова література – така ж необхідна частина літературного процесу, як будь-яка інша.