Олег Романенко – всесвіт з глини

Якщо хтось із читачів, що не мають часу, але люблять почитати книжечку, збереться читати «Калейдоскоп » Олега Романенка в звичний для таких людей спосіб – тобто, за їжею, то краще не треба такого робити. Краще почитати «Калейдоскоп » в туалеті. Повірте мені – я сам спробував.

Олег Романенко, наскільки мені відомо – поет, і ця книжка – перша його спроба писати прозу. Спроба дуже своєрідна. Книжка має в собі 27 коротких оповідок – точніше їх назвати я не можу, бо вони дуже різні, деякі схожі на справжнє оповідання, деякі несхожі, хоча в кожній є сюжет, іноді і не простий. Автор називає їх «анекдотами ». «Анекдоти » авторства Олега Романенка здались мені слизькими і холодними. Якби вони могли пахнути, то запах у них був би як у тісному, недоглянутому під’їзді. Крім запаху, в книжці присутній Герой. Тобто, герой оповідок, ким би він не був, має загальну незмінну сутність, а професії, вік, стать і соціальний статус на ньому – десь так, як різні сукні на дівчині, з якою ти бачишся щовечора. Його звуть по-різному – Володимир, Тамара, Омелян, Василь або просто «я », але це все одна особистість, незмінна, з одним світоглядом, мовою і похмурим світоглядом.

Герой Романенка – обов’язково невдаха. Навіть якщо він – мер міста, то в кінці оповідки муситиме їсти власне лайно, і не образно кажучи, а насправді, на площі, перед усім містом. А якщо герой – директор полігону, то полігон в кінці розстріляють атомними боєголовками. Герой ніколи не радіє і не сміється – йому нема чого сміятись, у його життях ніколи не буває щастя й успіху. На героя нападають таргани, котрі розмножуються від того, що їх душити, герой не має часу на кохання, а якщо герой  і закохується, то тільки в якихось потворних тіток і дівчат, котрих усі вважать коровами, або зовсім божевільних. Шукаючи причину таких бід, які чатують на нього, він винуватить своїх батьків – в одній з оповідок з героя все життя кепкують, що він схожий на швабру, тому, що його матір в юності зґвалтували шваброю. Винуватить травми дитинства – власне, той самий калейдоскоп, позичений хлопчику в дитячому садку, котрий стає причиною невдач героя, перекреслює все його життя. Взагалі, герою здається, що добре йому буде тільки десь, де немає оцих нормальних людей – у божевільні, наприклад. І навіть повсюдний натужний стьоб і деякі справді смішні повороти сюжету не затирають загального важкого враження від книжки.

Книжка ще має одну особливість. Кожна оповідка тут – ніби не закінчена, вкаменована скульптура, а щось динамічне, що швидко твориться, показується читачу, і так само швидко зминається. Тільки ліплення світу щоразу відбувається не з кольорового і яскравого, а з сірої глини з неприємним запахом.