Подайте тілу, яке загубило душу

Збірка оповідань «Тіло і доля»  –  друга книга прозаїка, журналіста, киянина Тараса Антиповича. Перша – роман «Мізерія», що  вийшов у 2007  році, відразу набув популярності й  був номінований на премію «Книжка року Бі-Бі-Сі - 2007».

Нова книга складається зі шести оповідань, перше з яких –  «Без душі» може слугувати за програмне для всієї збірки. Герой, якого кличуть Декарт, розповідає: «Це Нікакава назвав мене Декартом. Я казав йому, що я – тіло, без імені й без душі. І що мені … як мене називатимуть. Нікакава нібито колись читав, що проблему тіла й душі вигадав Декарт». Ну, млинець,погодьтеся, що бомж (а  йдеться  про бомжів), який читав Декарта – це явище! Але шановний пан автор  «перепльовує» французького філософа! За Тарасом Антиповичем, тіло без душі приречене на смерть, до того ж смерть найжахливішу, про що свідчить друге оповідання збірки –  «Ампутант». Ось картина, якій позаздрив би, мабуть, Сальвадор Далі: «Він (детектив Пікус – Т. Д.) стояв на колінах у стовченому шинами сніговому місиві і, на своє щастя, вже не міг бачити, як Ріхард Штоц (головний герой оповідання – Т. Д.) бризкає слиною, як він вжикає бензопилкою і кладе її блискавичні зуби собі на горло, як горло вистрілює кров’ю, як котиться зі столу бородата голова… як підстрибує, вищить і реве бензопилка, затиснута в мертвій руці, викрешуючи об метал іскри останнього чемпіонського шоу».

Найкращим оповіданням у книзі є, на мою думку,  «Матрьошка». Прозаїк використовує ляльку-матрьошку, як метафору: «…світ є багаторівневою в’язницею… У найменшій матрьошці сидить в’язень. У трохи більшій – яка вміщає в собі цю найменшу – наглядач, котрий за в’язнем наглядає. У ще більшій – начальник тюрми, котрий наглядає за наглядачем… і так далі… таким чином, тюремність множиться в геометричній прогресії і сягає меж світобудови. Тікати абсолютно нікуди, бо хіба можна вважати втечею перескакування з однієї матрьошки в іншу?». Який страхітливо гіпертрофований образ нашої з вами дійсності! Автор бачить світ помираючим, таким, що розпадається, втрачає сенс. Це удар, виклик розуму і моралі, зіткнення і разом з тим – поєднання непоєднуваного.

Останнє оповідання збірки назване  якось по-тваринному – «Ууумф». Що означають ці загадкові літери? Відомий Доктор Трепанатор («Друг читача», 2008, №6) радить: «Три кити, на яких тримається геніальний твір, – секс, драгс та…мат». Отже, дотягти нашу книгу до геніальності допомагає саме таке: «…коли в рот жінці дати,… залазь на мене зверху,… ну с…,  ну б…,  давай я буду ззаду… оооох… уууумф…,…,…».

Філософ Декарт ніяк не міг передбачити, що його знамените: «Я мислю, отже, я існую» через 300 років буде звучатиме так: «Поки я трах…, я існую, і гори все синім полум’ям!»