«Сад Галатеї» - мазохістська йога від В’ячеслава Гука

...ведь мы живем, чтобы завтра сдохнуть.

Крематорій, «Безобразная Эльза»

Життя і смерть – вони такі незбагненні... У своєму роман В’ячеслав Гук запитує: де та тонка матерія, що відділяє ці два стани? Про пана Асара, людину, що присвятила майже все життя пошуку відповіді на це питання, «Сад Галатеї». Відповідь він шукає за допомогою возвеличення і заперечення цих понять - своїми вчинками, своїми думками.

Роман можна розглядати у декількох площинах.

Соціальна площина – мабуть, людина без єврейської крові не змогла б прожити саме таке життя в плані подій. Відчуваючи своє заперечення, втілюючи своє розуміння поняття «свобода», Асар зміг у складі Легіону СС не тільки отримати Залізного Хреста, а ще й знайти знайомих серед високих чинів Рейху – використовуючи свою таємну біографію (хоча, взагалі, «на чверть» євреї майже без проблем проходили службу, як свідчить Ігор Островський у статті «Так сколько же еврейских солдат было у Гитлера?») . Після війни він зміг повернути своє ім’я і жити в Радянській Латвії – проте з новою таємною біографією.

Площина духовного сприйняття – намагання головного героя повністю абстрагуватись від самого поняття «життя», дізнатись – а чи є воно насправді. На відміну від традиційних вчень Сходу з їх поняттям медитації, Асар намагається подолати «клітку тіла» запереченням традиційної класичної «краси життя, як у всіх» – комфорту, ситого існування, кар’єри... Він знаходить і перелопачує весь бруд світу. Бруд смерті – починаючи від здохлого крота до страшних сцен ґвалтувань і жахів гітлерівського режиму, бруд міських повій і відразу до зваблених ним же самим жінок, а в кінці – через злочин – намагається хоч трохи його очистити. Хоча... можливо, це і є певний здоровий глузд. Як казала його («некохана») жінка Марта: «В старому місті палять досі взимку вугіллям, як у селі. Але я давно помітила, що налагоджений добре побут викликає в людях шизофренію, а не відчуття комфорту і затишку».

Я би сказав – це така собі мазохістська йога, що відбилась саме у словниковому малюнку роману, коли автор звертається до натуралізму – гній, ґвалтування, хвойди, сеча тощо.

Попри дивні звички, на кшталт – герой не їсть м’яса (що пояснюється одним випадком в дитинстві) і вважає, що плавання - це той стан, коли людина не контролює ситуацію і його «нераціоналізм» з погляду традиційного здорового глузду, Асар – не депресивний інтелектуал, а сильна – морально і фізично – людина, живе повнокровним життям – він і солдат, і вчитель, і коханець. Більше того, без його сповіді важко і запідозрити його «дивацтва».

Сад Галатеї – це роман з численними символами. Води, моря, засніженого поля, німецької губної гармошки, гнізда, пташки, Марти, можливо, навіть, гною – всі вони утворюють химерний візерунок хитросплетінь.

Екранізувати текст, думаю, буде легко – всі діалоги розписані і декорації розставлені, незважаючи на те, що сам текст написаний «одним розділом». Проте – як віднайти головне?

P S. Епіграф до цієї рецензії написаний з іронією:)