Соната від Анни Багряної
У видавництві «Нора-друк» вийшов другий роман письменниці Анни Багряної «Дивна така любов». Книжка перемогла в конкурсі «Коронація слова 2010» в номінації «Вибір видавців».
Надія народилася на Різдво. Під час тяжких пологів її мати стала німою. Дівчинка росла відлюдькуватою, дивною. Односельці через це називали її «відьмою» і «странною якоюсь». Випадкове знайомство з київським художником Нестором розкрило дивовижний Надійчин талант: вона намалювала свій різдвяний сон – найперший, найсвітліший малярський витвір. А відтак закохалася в Нестора і стала одержимою своєю любов’ю та бажанням стати справжньою художницею.
Попри заборону батьків Надія їде до Києва вчитися малювати, а згодом вступає до Краківської художньої академії. І ось вона – відома художниця, але платить за це тим, що кожен новий успіх віддаляє її від себе справжньої. Надія ігнорує близьких, стає черствою і жорстокою. Це призводить до втрати таланту і найжаданішого чоловіка в її житті – Нестора.
Якщо згадати героїню попереднього роману письменниці «Етимологія крові» Ярославу («Народне слово» писало торік про цей твір), можна провести своєрідні паралелі. Обидві героїні дивакуваті, з відьомськими схильностями й характером, небайдужі до чужих чоловіків. Полюбляє, мабуть, Багряна писати про таких дівчат – «із перцем», трохи таємничих та з нелегкою долею. У жінок-читачок, кажуть, такі персонажі викликають повагу та заздрість, а читачі-чоловіки нібито ними захоплюються...
За твердженням авторки, це не простий роман, а роман-соната. Він був написаний під звучання «Місячної сонати» Бетховена, і тому кожен із трьох розділів книжки за своїм настроєм суголосний відповідній частині цього музичного твору. Відтак закономірним видається те, що чимало сторінок «Дивної такої любові» напрочуд поетичні. Передовсім це стосується мови і – еротичних сцен. Та головне все ж не в цьому, а в підтекстах, які нерідко набувають філософського звучання. З необов’язкового нібито «статусу» філософських відступів ці підтексти плавно переростають у засадничі речі, без яких роману просто не існувало б. Прикметно, що важливу роль у структурі творів Анни Багряної – і цей роман аж ніяк не виняток – відіграє українська народна міфопоетика й демонологія.
Слід констатувати, що текст вийшов нерівний – вишукане і банальне сусідять на сторінках «Дивної такої любові», й щось зачіпає аж до сліз, а щось викликає хіба іронічну посмішку... Тим не менше, молода письменниця Анна Багряна талановито знайшла свого читача ще своїм попереднім романом «Етимологія крові», і прочитавши «Дивну таку любов», її читач не буде розчарований.
