Світ, якого більше нема - «Професор Шумейко» Галини Бабич

Друга книга Галини Бабич, що складається з однойменної повісті та п'яти оповідань,— про епоху, яка зникла, та людей, які сьогодні зовсім інші, ніж колись.

Професор Шумейко колись був простим студентом, який мав добрих друзів та мріяв дати лад народному господарству на своїй малій батьківщині. Та села вже немає (опинилося під Київським морем — штучним водоймищем), а колишні друзі загубилися по життю. Складається враження, що між колишнім студентом та теперішнім професором виникла справжня прірва позасвідомого досвіду. Тож хто ти, людино, і куди прямуєш?

Оповідання «Стара», «Любов баби Варки» — короткі замальовки з теплим душевним наповненням. Персонажі цих малих форм — зрілі люди, чиє непросте життя зробило їх глибокими та людяними. Інші («Помста», «Абітурієнт-1986», «Честь факультету») носять мемуарний характер: це спогади про яскраві, подекуди смішні, подекуди сумні епізоди з життя.

У порівнянні з першою книгою авторки («Тюті») «Професор Шумейко» відзначається більш окресленими характерами та різноманітністю композиційних прийомів. Щоправда, у повісті подекуди заважає безпідставна зміна особи оповідача.

Проза Галини Бабич цікава не лише мозаїчністю зображення, внутрішньою поліфонією (кожен персонаж виконує свою партію у визначений авторкою для нього час). Її твори — це погляд сучасними очима на людину радянської епохи. Епохи, яка минула, але до неї належать джерела розвитку та виховання практично усіх персонажів. Перед читачем постають інші цінності, важке, почасти злиденне життя, що не заважало людям радянської доби мати незайману совість та плекати надії на світле майбутнє. Звичайно, вони і гадки не мали, що майбутнє виявиться постінформаційним, з Інтернетом, айфонами та гнучкими моральними принципами.

Те ж, що за героями повісті та оповідань стоять справжні люди із їх непростою історією, не викликає жодних сумнівів.