«Вілаґ почуттів» – наймасштабніший збірник сучасної української поезії

Прочитавши поетичний збірник «Вілаґ почуттів», який побачив світ наприкінці 2012 року, я зрозуміла, що мушу поділитися своїми думками. Адже це видання як явище в український літературі є цікавим, проривним і значущим з багатьох поглядів. Одразу зазначу, що маю змогу аналізувати не лише книгу, але й процес, схему та мету її формування, оскільки від самого початку була задіяна в ньому як один із авторів.

По-перше, вихід цієї книги засвідчив, що одна незалежна, охоплена ентузіазмом людина може зорганізувати величезну роботу зі збору текстів, редагування, укладання і випуску ідейно продуманої книжки з подальшим розповсюдженням. Мова про Валерія Гребенюка, завдяки якому «Вілаґ почуттів» побачив світ. Тут є цікавим і вартим наголосу те, що пан Валерій не є видавцем (тобто суб’єктом видавничої діяльності) чи лідером якоїсь літспільноти – у даному випадку він є носієм ідеї і зміг згуртувати навколо її втілення багатьох людей. А твори для книги шукав не серед своїх знайомих, як це роблять більшість укладачів, а в Інтернеті, розміщуючи оголошення і надсилаючи приватні листи людям, що пишуть вірші українською мовою – аби якомога більшу кількість авторів сповістити про свій задум. Можна тільки здогадуватись про реальний обсяг проведеної роботи, зокрема по відбору і редагуванню текстів, якщо в результаті вийшла книжка на 592 сторінки формату А6 із досить щільним розміщенням творів.

Ми знаємо, що зазвичай збірки української поезії формуються у згуртованих середовищах (літстудії, облорганізації письменників, друзі по поетичному сайту тощо), тобто в них, по-перше, входять твори людей, які й так добре один одного знають, а по-друге, ці збірки не є репрезентативними стосовно української поезії взагалі. «Вілаґ почуттів» же укладений за принципово іншою схемою.

По-друге, масштабність книги є безпрецедентною. 100 сучасних авторів (якщо я правильно порахувала), величезна географія – усі регіони України. Люди з різних спільнот, угрупувань, сайтів тощо. І от їх поетичні добірки зібрані під однією обкладинкою, з достатньою кількістю творів, щоб читач склав уявлення про творчість кожного.

Тут можна говорити про зріз сучасної української поезії, яка існує переважно в Інтернеті – яка вона, чим дихає, якими художніми засобами оперує. Мабуть, ця книга колись згодиться літературознавцям, які захочуть подивитись на українську поезію нашого часу ширше, ніж через призму розкручених імен, лауреатів поетичних конкурсів тощо, адже з часом сьогоднішня «рейтингова» картина, вочевидь, вимагатиме перегляду. Слід зазначити, що «розкручені» імена в книзі не представлені (мабуть, це завдання інших книг).

Не секрет, що автори з різних спільнот, різних регіонів не лише мало спілкуються між собою, але й часто ніколи не чули один про одного, ніде не перетинались. Тож «Вілаґ почуттів» багатьох авторів «познайомить» з колегами по перу. А це вже немало. Особисто мені в книзі були знайомі не більше 10-ти імен. Гадаю, більшість учасників збірника дивляться на перелік імен так само.

По-третє, досить високий рівень поезій, чого мало хто чекав. Редактори (їх було кілька), вочевидь, провели дуже масштабну роботу (за словами укладача, усього було опрацьовано майже 5 тис. творів близько 300 авторів). Так що ті, хто не хотів надсилати твори, щоб не опинитись в колі графоманів (а такі дискусії розгортались) – прогадали.

Поетичний Інтернет – дуже об’ємний, розрізнений і насичений іменами. Тож зрозуміло, що «критикам» і «знавцям поезії» легше на нього навісити ярлик «графоманства», ніж у ньому розбиратись і відшукувати живі зерна. У цьому сенсі «Вілаґ почуттів» виконав велику роботу з «просіювання Інтернету» задля пошуку вартісних текстів. Не пригадую жодного видання, яке б хоч раз виконало цю функцію у такому обсязі.

Окремим розділом у збірнику виділено твори членів Спілки письменників України та її обласних організацій. Я не дуже розумію цього кроку. Мабуть, за цим стоїть бажання продемонструвати статусність окремих учасників, адже якісно їх твори не вивищуються над творами інших авторів збірника. Непрямо цим підтверджується, що уся збірка вміщує твори, виконані на досить високому рівні поетичної майстерності.

По-четверте, книга виконує і просвітницько-нагадувальну функцію. До неї увійшли твори та біографічні довідки про українських поетів, переслідуваних чи знищених більшовицьким режимом. Це зроблено влучно і лаконічно, що за відчуттями нагадує постріли. Мабуть, саме такого емоційного ефекту намагався досягти ідейник «Вілаґу почуттів».

У книзі вміщено цілу «Історію України в сонетах» від Київської русі до теперішніх часів авторства Ігоря Федчишина (усього 35 сонетів).

Занурюють у давнину, міфи і містику твори самого Валерія Гребенюка. Він називає їх екзотичною лірикою – неспроста, адже читати їх доводиться зі словником застарілих і діалектичних слів, який також долучено до збірника. Зі словника читач довідується зокрема, що слово «Вілаґ» означає Всесвіт. Отже, «Всесвіт почуттів». Мета автора – повернути забуті слова і образи людям.

Ці розділи не є значними за обсягом, проте є вагомими і дуже вирізняються серед решти поетичних добірок, здебільшого заглиблених у почуття, самокопання, тугу за минулим, розмірковування про щастя тощо (за деяким винятком). Тому «Вілаґ почуттів» буде цікавим для людей, що люблять співпереживати чужим долям, проникатися чужими почуттями, заглиблюватись і розглядати їх під мікроскопом, отримуючи від цього чуттєву насолоду.

По-п’яте, окремо варто поговорити про організаційний бік проекту «Вілаґ почуттів». Тоді як багато книжкових проектів-задумів (поетичних) розбиваються об нестачу фінансів, байдужість видавців і пасивність чи неорганізованість самих авторів, «Вілаґ почуттів» продемонстрував схему, коли творчий задум упорядника реалізується за рахунок усіх залучених авторів, а в результаті усі автори залишаються задоволеними і книга виходить якісною.

Цей проект «танцював» від ідеї: гадаю, зиждитель збірника (як називає себе Валерій Гребенюк) від самого початку планував наповнити книгу саме так: нагадати або й розповісти (бо деякі імена маловідомі) про переслідуваних у ХХ ст. українських поетів, вмістити тексти на історичну і мовну тематику (до речі, серед поетичних добірок авторів зустрічається чимало патріотичних віршів), левову частку уваги у збірнику приділити своїй особистій творчості, надмета якої – повернути людям забуті слова (при обсязі виконаної ним роботи це справедлива винагорода) і поєднати це із сучасною українською поезією багатьох авторів, зробивши серйозний редакторський відбір.

Отже, це принципово відрізняється від популярного методу видання поетичних збірок «у складчину», в яких фінансова участь авторів є переконливішою, ніж якість текстів. До речі, «Вілаґ почуттів» не передбачав прямої грошової участі авторів у виданні книжки, проте, гадаю, чи не кожен з учасників скористувався можливістю викупити потрібну їм кількість примірників.

Тут дуже важливо згадати про масштабність збірки, тобто географію авторів, їх кількість і приналежність до найрізноманітніших поетичних спільнот, адже саме ця «масштабність» і формує систему розповсюдження як тиражу, так і інформації про книгу.

Отже, підсумовуючи усе сказане про «Вілаґ почуттів», хочу зазначити, що схема цього книжкового проекту є цікавою і, можливо, вартою наслідування. А якщо Вас зацікавило наповнення збірника, тобто поезія – шукайте «Вілаґ почуттів» у своєму місті серед своїх знайомих.

Вілаґ почуттів: збірник української поезії . – Ужгород: Видавництво ФОП Бреза А.Е, 2012. – 592 с.

Друг читача