Зачарована стежина уяви

Коли читаєш «Жарт другий. Квіт папороті», то  відчуваєш, ніби поблизу блукають потойбічні тіні М. Гоголя, М. Булгакова, Т. А. Гофмана, навіть Ф. Достоєвського. Книжка, про яку йдеться, – романтична містерія молодої їх послідовниці.  Зачарована стежина уяви письменниці  веде до  фантастично-казкового  світу, в якому поряд із людьми діють добрі й лихі духи,  вовкулаки,  мавки, відьма, Дурень, Смерть, тварини… Ці казкові істоти живуть у романі за своїми власними законами, що часто нагадують людські, а вони, звісно, бувають несправедливими й підступними.

Головний конфлікт, як і належиться романтичному сюжетові, – це боротьба між Добром і Злом. Вона (боротьба) набуває найрізноманітніших форм протистояння, моментами –  трагічного (вбивство), моментами –  іронічного: фантастика буденності та буденність фантастики – особливість цього роману. Найчастіше – ця боротьба відбувається  всередині (на рівні свідомого й підсвідомого, як це тепер, із легкої руки Зігмунда Фрейда, називають) головної героїні – молодої журналістки Тані, через її спроби розібратися з кращим, світлим «я» та темними, нічними, некерованими  розумом і волею почуттями і пристрастями. Авторку цікавить психологія її героїні,    й вона, по суті, спробувала розв’язати цю проблему послідовно, наочно та виразно.

 Найцікавішим персонажем є кіт Елвіс – кіт, що розмовляє. Жодна подія сюжету без нього не обходиться: він незамінний друг, порадник, захисник головної героїні,  до якої  звертається запросто –  Таня.

Із приємністю назвала би цього кота знахідкою авторки, якби у нього не було яскравих попередників. Згадаймо кота-філософа Мура Т. А. Гофмана,  кота Бегемота з почету  Воланда (М. Булгаков «Майстер і Маргарита): «…на пуфе в развязной позе развалился… жутких размеров черный кот со стопкой водки в одной лапе и вилкой, на которую он успел поддеть маринованный гриб, в другой». Це, так би мовити, вже літературна історія! А от найновіший образ від Сашка  Ушкалова («БЖД»): «Ти що, справді збираєшся їх їсти? – спитав мене Мяудзедун… старий і дуже лінивий кіт… і тернувся об мою ногу». Щоправда, кіт – улюблений герой слов’янського (і не тільки) фольклору: кіт Баюн, Котик і Півник із казок. А ще – кіт-учений Олеся Гарматного… Трохи відгонить банальним запозиченням, га? Правда, наш кіт Елвіс горілки не вживає,  п’є тільки каву з молоком і чай із відьмацьким  зіллям, проте полюбляє телевізійні реаліті-шоу, читає жовту пресу, співає народних пісень.

Усе містичне народжується з туману: «Туман витворював дивні образи. Дивні й страшні. На мене дивилися обличчя, зіткані з імли. До мене підпливали імлисті створіння. Найогидніші образи являв мені туман, я сіпалася, коли назустріч вилітало страхіття, та нагадувала собі, що все це несправжнє і не може завдати мені лиха».

Кажуть, що читацьке сприйняття сполучає можливе з майбутнім. Але це не зовсім точно. Макромодель химерного світу, яку створила творча фантазія письменниці, змалювала  і той єдиний, в якому авторка  живе й тепер. Мета, я думаю, –   виявити невиявлене, знайти заховане, передбачити можливе. Діапазон – від голої реальності до казки, правда, казки «рукотворної» – «своя рука – владика!»

 Героїня скоїла вбивство. У казково-містичному лісі вона знайшла квітку папороті, щоби повернути того, кого вбила, до життя. Їй це вдалось.  У реальному житті так не буває, але розкута уява письменниці допомогла  повірити в це диво нам, її читачам. За цей феномен –  Тетяні Винокуровій-Садиченко – «красна дяка»!

«Книга року Бі-Бі-Сі : конкурс читацьких рецензій»