Іґґі Поп і його "Після"
Альбом: Après
Видавець: self-released
Рік: 2012
Треклист: 1. «Et Si Tu N'existais Pas» (Joe Dassin) 2. «La Javanaise» (Serge Gainsbourg) 3. «Everybody's Talkin» (Fred Neil (1966), Harry Nilsson (1969)) 4. «I'm Going Away Smiling» (Yoko Ono) 5. «La Vie En Rose» (Edith Piaf) 6. «Les Passantes» (Georges Brassens) 7. «Syracuse» (Henri Salvador) 8. «What Is This Thing Called Love?» (Cole Porter) 9. «Michelle» (The Beatles) 10. «Only The Lonely» (Frank Sinatra)
«Багато хто намагався мене переіггіпопити» – казав свого часу дідусь панк-року, жива легенда й музична ікона Іґґі Поп. Схоже, цього разу йому самому це вдалося. Минулого місяця музикант порадував своїх прихильників вже шістнадцятою сольною роботою, яка стала сюрпризом для тих, хто знає Іґґі завдяки ранній роботі в The Stooges. Ті ж зі слухачів, хто стежить за його творчістю, були вже "підготовлені" завдяки попередній платівці (Préliminaires, 2009). Альбом має назву «Après», що в перекладі з французької означає "після". Як і минулого разу, маємо зворушливу і дещо наївну збірку каверів класичних композицій Едіт Піаф, Джо Дассена, Бітлз та ін.
Виходові диску передував скандал, що розгорівся між музикантом і лейблом Virgin EMI, який за словами самого Іґґі, "катував його і мучив". «Лейбли хотіли, щоб я написав рок альбом з елементами панку, щось на кшталт "Hi Dad!", але я не збирався цього робити.» За словами Попа, керівництво лейблу заявило, що альбом не буде продаватися, бо фанатам не сподобається така музика. Конфлікт тривав декілька місяців, проте, жодна зі сторін не йшла на поступки, не дивлячись на попередню плідну співпрацю. У підсумку, відмова компанії випускати альбом призвела до того, що музикант видав платівку через інтернет-ресурси, що стало і успішним комерційним ходом, і сприяло швидшому поширенню нової роботи. До слова, в більшості європейських країн альбом можна придбати всього за 7 євро.
За всі 28 хвилин альбому не зникає відчуття, що це – чергова містифікація, жарт і фарс. Ностальгійний лаунж, естрадність, балансування на межі лірики і пародії, ледве не комічна серйозність і трагізм музики викликають дуже суперечливі враження. І якраз у цьому геніальність «Après».
Новим альбомом Іґґі продовжує традицію своїх іменитих колег видавати "пенсійні" альбоми. Пітер Гебріел, Пол Маккартні і кілька інших культових музикантів в останні роки пишуть сентиментальні і чуттєві роботи, з легким відчуттям втомленості і сповідальності. Суворий рокер показав свою внутрішню сутність. Проте загорнув її у рожеву естрадну обгортку, й десь глибоко за сумом і ліричністю іронічно посміюється і з себе самого і зі слухача.
