Теорія Ґвалту на практиці

Вже рік минув, а нас ніхто не поставив до відома, що в мережі, яка зветься інтернет, лежить у вільному доступі дебютний міні альбом Хмельницького гурту Теорія Ґвалту. І назва йому "Три стріли".

Я цілком серйозно. Музики видали на публіку вельми цікавий продукт. Без усіляких вихилянь, промоушену, канонів шоу-бізнесу, гламуру та іншої фігні. Врезультаті – тиша. Хоч би хто добрим словом відгукнувся. То ж я буду першим. Отже…

«Три стріли», до того як стати міні альбомом, елемент геральдики міста Хмельницький, а до того – Проскурів, а ще раніше родинний герб родини Замойських (див. Руслана Подольська). Гадаю, малоймовірно, що хтось із музик має родинні зв’язки з аутентичними власниками герба, але, як бачимо (і чуємо), зі славною історією краю вони однозначно знайомі. Про це й свідчить заголовна пісня «Три стріли».

Далі йде вельми повчальна історія «На Кейптаун». Можна навіть сказати, що це своєрідна панк-рок-балада, яка при бажанні авторів легко переросла б у, скажімо, рок-п’єсу.

До речі, поки не пізно, кілька слів про саме звучання. Весь музичний напрямок альбому тягнеться класичним рок тріо: гітара, бас, барабани. Це власне сам Ґвалт. А вже на цей кістяк наросли різноманітні сопілки, труби, клавіші і можливо щось іще, тільки моє вухо не налаштоване на такі тонкощі. На перший погляд їх музика це звичайна подача важких гітарних рифів з веселими накладками духових у якості соло та як «вступне слово» на початку композиції. Проте, є в них ще те невимовно-невловиме завдяки чому все легко запам’ятовується і хочеться повторити. Це певно, я так для себе вирішив, через направду парубоцький спів. Однозначно і живо. За приклад «Гуля вітер» – дуже напористо.

Потім заклично-наказова пісня «Будь справжній» – єдиний представник жанру СКА. Спроба окреслення образу героя нашого часу. Інакше: пісня з дуже актуальним приспівом.

І наостанок вельми несподівана робота під назвою «Коли вертав у рідний край» – українська версія «Johnny, I Hardly Knew Ye». В англомовному світі це традиційна ірландська пісня невідомого автора і невизначеного року народження. Теперечки вона, нарешті, доступна і вітчизняному споживачу. Втім, це зовсім не зменшує її естетичного та виховного впливу. Єдине кепське, дозволю собі зауважити, це неповний переклад. Адже, погодьтеся, Джоні без відчутних втрат можна було змінити на Івана.

Ще в альбомі присутні вступне і заключне «слово» у вигляді інструментальних композицій, які зовсім не вписуються у загальний настрій, але по своєму приємні до переслуху. Такий собі – відволікаючий від Ґвалту фактор.

Цінуйте.