Буддизм: про мудрість і співчуття

Філософію, релігію, мистецтво буддизму, а водночас історію, побут, культуру Країни снігів демонструє виставка «Скарб Тибету» в Музеї історії релігії. Експозиція, що її з речей, створених у художніх майстернях і монастирях Індії, Непалу, Тибету, сформували представники благодійного фонду «Жива традиція», уже 5 років мандрує Україною (у Львові експозицію доповнили тханки — традиційний сувійний буддійський живопис — з фондів музею).

Куратор виставки, співробітник Музею історії релігії Володимир Петров під час відкриття звернув увагу присутніх на яскравості кольорів буддійського мистецтва, у якому, як і в самому буддизмі, нема пригніченості й містики, адже суть цього вчення — радість, щастя.

«Символічне значення буддійського мистецтва глибше від його виключно художнього вираження. Для правильного «прочитання» важлива кожна деталь зображення — атрибут, жест, поза, колір», — закцентовано в анотації до виставки. Організатори зазначають, що ритуальні предмети, скульптура, графіка, живопис буддійського мистецтва впродовж століть майже не змінюються. За словами Володимира Петрова, у світському мистецтві Тибету є й течія контемпорарі-арту (актуального мистецтва), але сакральне мистецтво існує в межах традиції, не зазнає модерних трансформацій, що наявне, зокрема, в сучасній християнській іконографії. «Можливо, дещо відрізняються роботи, які творять сучасні європейські художники-буддисти — зокрема, зазнає певних трансформацій обличчя Будди — стає менш азійським. Може, роботи більш професійні, більш бездоганні з технічного погляду. Але канон не змінюється», — додає пан Володимир.

«Ідея виставки — ознайомити українців з буддизмом, наблизити до них цю культуру, спосіб бачення світу. Водночас хочемо показати, яким чином тибетці, як народ, що був і є носієм буддійської релігії, буддійського досвіду, дотику до світу, виражав себе через це мистецтво. Якщо західне мистецтво спрямоване на розкриття певного емоційного стану конкретного митця і є, таким чином, особистісним, то буддійське мистецтво — позаособистісне, його мета — надати можливість людині через символіку, через образи, можливість з’єднуватися зі своєю істинною сутністю. Воно допомагає виходити за межі особистісності як егоїзму. Крім того, буддійські митці ніколи не вказують авторства робіт. Є певні відмінності між буддійським мистецтвом різних країн — індійським, непальським, китайським, але сутність залишається незмінною», — розповів президент Української асоціації буддистів «Карма каг’ю» Томаш Фрідман.

На виставці, що триватиме до 12 березня, працюватиме екскурсовод, у якого можна дізнатися і про принципи вчення буддизму, і про призначення тих чи інших ритуальних предметів, представлених в експозиції. Скажімо, молитовні колеса або молитовні барабани містять так звані мантри (формули, які дав Будда, щоб люди, повторюючи їх, могли стати такими, як Будда): один оберт барабана дорівнює за кількістю позитивних вражень тій кількості мантр, яку закладено (а закласти їх можна й мільйони).

У «Скарбі Тибету», як розповів Володимир Петров, представлено буддизм діамантового шляху, так звану діамантову колісницю вчення Будди, тантричний буддизм: «Є три колісниці: мала, велика й діамантова. Мала колісниця — для тих, хто не хоче мати проблем, хто хоче мати більш захищене життя. Їм Будда казав: «Не робіть поганого, і не матимете поганих наслідків». Велика колісниця — вчення про співчуття і мудрість, для тих, що здатні допомогти іншим. Їм Будда розповідав про світ, про природу речей, про те, що мудрість і співчуття, як дві ноги, необхідні, щоб рухатися. Якщо є тільки мудрість, то це наче очі, які без рук нічого не можуть робити. А співчуття без мудрості — руки, які не знають, що робити. Діамантова колісниця охоплює те, що є у двох інших колісницях. Головний метод — ідентифікація, ототожнення: якщо довго носити маску Будди, то станеш ним. Людина, перебуваючи в суспільстві, виконує щоденну практику, і їй не треба втікати від людей, ставати ченцем, щоб мати змістовне життя».