«Кредити, гола сцена, матюки, тьорки з ДАІ, продаж нирок» – про п’єсу «Бери, люби, тікай» в Молодому театрі.

Молодий драматург Оксана Савченко вкупі з лондонським режисером Керолайн Стейнбейс відкрили сезон прем’єр у Молодому театрі. П’єса «Бери, люби, тікай» раніше називалася «І мене більше не хвилює, як ти там», і вперше ставилася в Британії. Саме там драму учасниці програми «Royal Court», побачив художній керівник столичного театру Андрій Білоус, запропонувавши поставити її в Києві. Отже, що представили на розсуд вибагливим столичним театралам?

По-перше, злобу дня. Молоде подружжя понабирало кредитів, й не може з ними розрахуватися. Він – Антон – працює на трьох роботах, утомлений життям, хоче послати все під три чорти; Вона – Лора – не працює, сидить на шиї чоловіка з маленькою донечкою, її також усе дістало. Як наслідок – сварки, конфлікти, непорозуміння. Щоб оплатити кредит, аби в них не забрали помешкання: Вона – хоче закласти будинок на дачі, продати нирку; Він – не витримує… віддає шість тисяч долярів вуличним жебракам й зникає в невідомому напрямку. Закінчується все тим, що Лора зосталася над розбитим коритом…

По-друге, сценічне вирішення. Сцена поділена на верх і низ, вони поперемінно стають, то вулицею, то квартирою: машиною й дорогою, будинком та прибудинковою територією, баром та танцювальним майданчиком тощо. Основна декорація – це один пандус. Та як на мене, сцена була голою. Чому так? Мені особисто невідомо. Адже в стольному театрі реквізиту, думаю, вистачило б і не на таку постановку. Ні, речей – брудних і порваних шкарпеток, картонних коробок, плакатів, та іншого приладдя – вистачало, але вони ніяк не прикривали голизну сценічного майданчика. Декоративна частина вистави вийшла бідною й кульгавою.

По-третє, актуальну проблему. Ледь не щодня в газетах читаємо, по радіо передають, що хтось викинувся з вікна чи застрелився, не витримавши тиску колекторів, не віддавши позику. З «кредитними» труднощами, до речі, стикаються й британці. «Цей матеріал можна подати під різним кутом. П’єса – про борги, про те, на що може піти людина, щоб покращити своє життя. Власне, ці проблеми знайомі й британцям. Тут прекрасно виписані персонажі, багато гумору, абсурдного, гострого…», – розповіла газеті «УМ» постановник вистави К. Стейнбейс.

На афішах, у підзаголовку вказано, що ця драма – реаліті-шоу спального району без антракту. Хоча тільки один фрагмент вистави змахував на шоу – виселення сусідки із боргової квартири, який знімали на телекамеру. Ця сцена подана в абсурдно-комічному дусі. Репортерка Віка Клубніка (вона ж актриса Вікторія Токманенко, обличчя якої час від часу мелькає по телебаченню в різних рекламах) на камеру розповідає про брутальне вигнання жінки з двома дітьми на вулицю судовим виконавцем. На фоні цього самогубство 10-річного сина власниці кімнати, лемент і гамір активісток, (вболіваючих за сердешну сусідочку), яких утихомирює Беркут. Але під час цього всього, барахлить камера, і тому всім доводиться починати ще раз. Кумедний, динамічний, драйвовий номер, начебто, про гостру, соціальну трудність в суспільстві – у Оксани Савченко набуває гротескних рис, абсурдного прочитання. Письменниця підказує глядачеві, що навіть у таких ситуаціях можна вловити гумор, хоч він до певної міри чорнуватий, але вельми привабливий аудиторії.

Нерозвиненою в драмі залишається лінія стосунків Лори (актриса Анна Бащева) та Сахна (актор Марк Дробот). Коли Андрій (актор Себастьян Антон), не витримавши тиску обставин, покидає сім’ю, на обрії з’являється його друг Сахно. Між ним і Лорою колись були стосунки, про які її чоловік нічого не знає. Розколюються колишні закохані в барі, можливому місці перебування головного героя. В іншій же сцені Сахно обіцяє підтримати Лору грошима, адже працює хірургом в приватній клініці. Та коли Лора випадково здибує Сахна в фірмі «Тєло в дєло», в тій самій, де хоче продати свою нирку, аби віддати борг, їхні стосунки обриваються. Натяк, певний начерк, невеликою рисою обвела ці стосунки драматург у своїй п’єсі. Де колись зустрілися закохані? Що конкретно між цими двома особами сталося? Любовний трикутник, нечітко окреслений Оксаною Савченко, виливається в самотність усіх трьох: Лора шукає Андрія, Андрій перебуває десь у Київській області, його десь бачили, Сахно допомагає головній героїні шукати чоловіка, в надії, що у неї прокинуться почуття до нього. Головний герой десь майже при кінці драми з’являється в рідному домі, але з жебраками, хоче не залишитися з донечкою та жінкою, а забрати… наколінники для катання на роликах. Хтось скаже, що це абсурд, а мені видається, це просто відсутність сил, апатія, небажання боротися проти обставин, що переростає у форму напівбожевілля.

Окрім магістральної боргової теми, п’єса має ряд побіжних ліній. Цікавою, до прикладу, є сцена з вуличними жебраками. Ось вулиця, на ній підлітки обговорюють останні події вконтакті й фейсбуці, свої любовні пригоди. Говір їхній відверто брутальний і вульгарний, пересипаний молодіжним сленгом, матюччям. Вийшло по-сучасному, але в деяких моментах драматург перемудрила з ненормативною лексикою, окремі словеса таки різали вуха публіці. Припускаю, що глядачі по старше з осудливим й презирливим поглядом оцінювали цих персонажів, реципієнти із радянською закалкою затуляли вуха, аби не чути безсоромних слів. Тема, яка вигулькнула в творі, безперечно стосувалася розпущеності, некультурності й невихованості підлітків, хвороба, по-суті, не вирішувана в нашому суспільстві. Перегукується з нею і проблеми на автомобільних дорогах. Вочевидь, Оксану Савченко відверто задовбало хамство державних чиновників, які дозволяють перекривати рух на цілій вулиці, коли їдуть на роботу чи на відпочинок. Тому вона вирішила обіграти цей момент у творі. Головні герої – Андрій і Сахно – стоячи в пробці, чекаючи поки проїде якийсь високий чинодрал, устигають обговорити всі проблеми: від сімейних побутових до політичних. В машині вони навіть розкурюють план. Але найцікавішою видалася їхня розмова з міліціянтом. Напевно, зайве пояснювати, як водії вирішують проблеми з ДАІ на дорозі. Це ще один цікавий і комічний момент, який кожен глядач може побачити в стінах Молодого театру.

По-четверте, гру лицедіїв. Найживішим на сцені був актор Ігор Портянко. У ролі колектора – хитрий, падлючий і напористий, в образі робітника фірми «Тєло в дєло» – підступний, цинічний і прагматичний. Саме ролі з негативним відтінком давалися цьому актору найкраще, викликали захват глядачів. Навіть його маленький штришок, коли він одягнувся в міліціонера, й поліз знімати мявкаючого кота з дерева, викликав бурхливі оплески публіки. Воно й не дивно, за плечима не один десяток ролей, при чому не тільки в дорослих виставах, а й дитячих. Його гра разюче відрізнялася від гри молодих акторів: Анни Бащевої (Лора), Себастьяна Антона (Андрій) – основних персонажів. Видно було, що юні актори лише на шляху до своєї ролі, тільки нащупували свої образи, шукали характер. Щось їм давалося краще, наприклад, масові видовищні номери, а щось гірше. Це стосується і Дар’ї Баріхашвілі (жебрачка, школярка), і Вікторії Токманенко (активістка, репортерка), Анастасії Євтушенко (інспектор ДАІ, активістка, оператор). Остання актриса найбільше запам’яталася карколомним і неочікуваним падінням з пандуса.

П’єсу таки варто подивитися не тільки, щоб відслідкувати нові тенденції в сучасній українській драмі, бодай заради насолоди, відпочити від важких і сірих буднів. Яр Левчук Фото В. Соколан

Сайт ДРАМАТУРГ. ОРГ