«Бурдон» та «Musica Radicum»: музейна містерія, або як поєднати непоєднуване

Є музика сучасна і прогресивна. Є музика, яка давно вийшла з моди і викликає емоції лише у ностальгійних персон. Є музика українська за походженням і настроєм, а є іноземна до глибини душі. Одна приваблює рафіновану інтеліґенцію, а інша – відбірну шпану... А є музика, яка не має ані географічних, ані часових, ані станових кордонів. Музика з безчасся, яка береться нізвідки і йде в нікуди та залишає по собі відчуття, що ти ще на крок наблизився до розуміння сутності цього світу. На перший дотик проста і щира, вона шаманить, приманює, захоплює, зачаровує і не відпускає вже ніколи.

Її дивовижні червоно-чорні радісно-тужливі візерунки сплітаються в безкінечну лінію життя, малюють фантасмагоричні дерева на старовинних килимах. Схоже на казку, еге ж? Проте, така містерія мала місце в наш час, в наших краях, 31 січня в музеї українського народного декоративного мистецтва (на території Києво-Печерської Лаври) під час спільного музикування гуртів «Бурдон» зі Львова і «Musica Radicum» з Виборгу (Росія). Два світи зійшлись разом, щоби потішити справжніх меломанів, яких, на жаль, зібралося не більше сотні, середньовічно-фолковою балкано-карпато-німецько-французькою музикою. Як зазначили самі музики, вони познайомились нещодавно, але це не завадило їм відчути одне одного настільки, щоби звучати не просто органічно, а так, ніби вони грають разом все життя. Скрипка (Олена Єременко), контрабас (Іван Огар), таіко та дарабука (Любомир Іщук) "Бурдону" і волинки (Сніжана Автушкова та Віктор Рибальський), кельтська арфа (Олександр Журо) та безліч інших інструментів, що ними протягом усього вечора «жонглювала» «Музіка» та «вільний художник», скрипаль Михайло робили спільну справу і, здається, самі отримували від неї неабияке задоволення.

Публіка цього вечора була в захваті! Ще б пак, не кожного дня доводиться почути рідні коломийки, виконані на волинці чи середньовічні французькі танці ХІІІ століття з «підтакуванням» контрабасу, побачити театралізоване виконання «Танцю смерті» чи майже увійти в транс під час нетрадиційного виконання традиційної української пісні «Млиночок»... Часом здавалось, що «Бурдон» грав своїх улюблених балканських наспівів, «Музіка» – кельтські чи середньовічні мелодії, але така різноманітність виявлялась на диво органічною – мелодії і гармонії переплітались, доповнювали одна одну, створювали відчуття причетності до магії. Це враження підсилювалось і дивовижним місцем, яке обрали для виступу. Приміщення музею з різнобарвними та часом доволі дивними виробами народних майстрів, завішане стародавніми килимами з гіпнотизуючими орнаментами, викликало дивні емоції – іноді здавалось, що з-за витканих дерев вийдуть люди з інших часів та інших світів, або ж з останнім звуком музики перетворяться на тіні і розчиняться в просякнутому казкою повітрі.

І залишиться тільки спомин. І СПРАВЖНЯ музика, яка може змінити світ. Принаймні, внутрішній світ кожного з нас.

Світлини: Тетяна Ткаченко