Чайка-10: зліт після падіння
В перші повні вихідні літа, 7-8 червня, пройшов 10-й, ювілейний, фестиваль „Чайка”. Організатори, кожен рік даруючи неодмінну „фішку”, не підвели і цього разу – місцем проведення фестивалю був не стадіон „ЦСКА”, Майдан чи ВДНХ. Фестиваль повернули на його початкове місце – аеродром „Чайка”, що за Києвом. З самого початку у нашої прес-команди почалися проблеми – замість обіцяних комфортабельних 5 гривневих автобусів до чайки курсували забиті людьми маршрутівки „Газель”. Пізніше, нам вдалося вияснити, що автобусів на всіх не вистачило, чим і скористалися ласі до грошей „гастарбайтери”, швидко пристосувавши свої послуги до непоінформованої публіки.
Фото: Ірися Фролова, Screwdriver, Євген Губарені
Прибувши на сам захід, ми очікували побачити обіцяні атракціони та площадки для спортивних ігор. Побачили... З атракціонів – лише одинокий радіокерований літачок, що курсував біля проходу на сцену. Полів для ігор не було зовсім.
При намаганні пройти до прес-зони, зіткнулися з хамською поведінкою місцевої „охорони”, що заявила щось, накшталт, „Зайдете разом з усіма.”
Продовживши свої мандри, наштовхнулися й на те, що не працювали навіть палатки-магазини. Проте, юні волонтери швидко до того пристосувалися, продававши публіці пиво спочатку по подвійній ціні, а потім і по потрійній.
В подальшому, зайшовши таки в „Загальну” зону, зрозуміли, що організація у цього фестивалю поставлена на мега аматорському рівні, чи відсутня зовсім. Ніхто з волонтерів толком не міг пояснити приїхавши, де розмістити палатку. А в „магазинах” в наявності був просто шикарніший набір продуктів з чіпсів, підтаєвшого морозива та пива. Стало цікаво, яким місцем думали організатори, відбираючи у приїхавши з наметами їжу на вході (Яка, в кінцевому підсумку, стала поживою для птахів і бомжів). Поспілкувавшись з приїжджими, ще вияснили, що організатори ніяк не подумали навіть про наявність такої важливої для наметового містечка речі, як чиста вода. Що заважало організаторам зробити нормальне кемпінгове місце, з передпродажем таallincludes, як це давно практикується на європейських фестивалях – невідомо.
Отримавши таку „долю позитиву”, ми спробували покинути „загальну” зону через вузький прохід біля магазинчиків, але знову наштовхнулися на приязнь „охоронців”. На аргументацію, що пройти через 200-300 сотні натовпу людей нам нереально, наштовхнулися на відповідь, штибу „раз ви такі розумні, що сюди зайшли – тепер виходьте так само”. Тут вже ваш покірний слуга не витримав і відвів на „мужчинці” весь накопичений „позитив”. Не змогли нас вивести і волонтери, заславшись на те, що вони просто не знають, як то зробити. Так і довелося гуляти нам вздовж паркану хвилин з 20, поки на очі не натрапив начальник охорони. Лише з його дозволу нам дозволили перейти до „фан-зони”, шляхом демаршу через паркан.
В цей час на сцену якраз виходив VexlarskyOrchestra. Почавши свій виступ з привітань від ex-фронтмена гурту „Белки” та „Дюшес” – Дюши (Колись лідер гурту – Анатолій Вексклярський, більше відомий, як DJ Толя, був продюсером другого проекту Дюши – ред.), гурт порадував глядачів досить якісним міксом з блюзу, рок-н-ролу та панку. Хоча, мені особисто приємніше б було побачити цей гурт десь „під дахом”, непривітного осіннього чи сніжного зимового вечора, розділивши зі скляночкою глінтвейну меланхолійно-сумну та привітно-радісну його творчість.
Наступними під сценою виникли Крихітка Цахес. Каша Сальцова, не відходячи від вже започаткованої раніше традиції, одарувала прес та фан-зону еко-сумками власного виробництва і призвала не користуватися пластиковими пакетами. На цьому весь позитив закінчився. Програму, відіграну гуртом на фестивалі, інакше, як експериментальною не назвеш. З одного боку – це добре, що гурт експериментує, намагаючись відходити від повсякденної програми. З іншого – подібні експерименти, помножені на зовсім не визвучені барабани яскраво відбилися на і без того не дуже при піднятому настрої публіки – слухати „Крихітку” залишилися одиниці.
Після подібної програми очікування від фестивалю поступово почало сповзати за позначку 0, але підняти його на якісно новий рівень змогли Amatory. Доречи, подібна перестановка стала вже звичним „сюрпризом” від цьогорічних організаторів. Не дивлячись на повідомлення на сайті – ані афіші, ані реклама на т/б (Яку відвідувачі фестивалю могли спостерігати цілий день по величезним плазмовим моніторам. Від того більш за все „раділа” „загальна” зона. Особливо на фоні чотириметрової вежі звукорежисера, що щільно перекривала вид на сцену) змінена не була, тому ніхто особливо і не дивувався кільком десяткам присутніх в футболках Агата Кристи. 
Продовжив драйв ТОЛ. Настільки якісно, що захотілося нарешті відвідати „Прес-зону”.
А далі настав час хедлайнерів.
Спочатку на сцені з'явився Король і Шут. Публіка звила невимовним захватом, і тут знову нагадав про себе самий суцільний прокол організаторів – розташування зон щодо сцени та публіки в них. Адже, якщо б надати можливість впустити всіх тих атмосферно одягнених молодих людей в „фан” та „прес” (Яку ще йменували V.I.P.) зону, то виступ вийшов би набагато яскравішим, а позитивні відгуки перекрили б організаторам всі їхні недоліки. Як би там не сталося – відіграв КіШ чудово. Пісні співалися всієї численною братією і всіма віковими категоріями – від 15и річних дівчаток до старезних чоловіків з великими білими бородами. Також хотілося відмітити інтерлюдії „Горшка”, які неабияк веселили публіку в перервах між піснями.
Потім прийшов час NapalmDeath. Правда, коли вони вийшли на сцену, то більшість глядачів вже полишали аеродром, залишивши по собі лише купи сміття. Та ветеранів метал сцени таким чином не залякати, і концерт все одно пройшов на ура. Тяжкі рифи у поєднанні з чудовим вокалом привели нечисленну публіку в цілковитий екстаз.
Коли ж Napalm’и пішли зі сцени – стало сумно. Адже на блок молодих гуртів залишалися лише нечисленні мешканці наметового містечка та заїжджі нічні гастролери.
Проте, гурти, що вийшли в той день на сцену стали приємною родзинкою вечора.
Спочатку всіх не остигнувши від Napalm Death продовжив підігрівати Кременчуцький metalcore бенд Second Blade of Shinobi. Продовжили програму не менш чудовий emocore з Харкова – Traff!c. А коли публіка почала вже видихатися від такої порції драйву, наново зарядити її зміг гурт Mushmellow. Alternativelovemetalв їх виконанні дуже доречно підійшов до теплої літньої ночі.
Виявляється, і у „молодого блоку” був свій хедлайнер. Ним став „Оркестр Янки Козир”, невідомо яким чином затисавшийся в цю компанію. Відіграли, як зажди, блискуче. Проте, незвично було спостерігати на виступі настільки маленьку кількість людей.
Після цього зовсім втомлений люд почав розбрідатися по палаткам. Тож Vanilin ніхто не слухав, хоч хлопці і старалися.
А на Dj-сеттінг, що розпочався півгодинною пізніше – була вже своя публіка, що до фестивалю мало відносилася.
Наступний день же став повністю неочікуваним – організатори, видно, почитавши перші відгуки про перший же день, зуміли в терміновому порядку навести лад у своєму „господарстві”. В обох фан-зонах з'явилися сміттєві пакети, в які волонтери потихеньку локалізовували відходи, для наметового містечка підвезли воду, а саме головне – на моніторах весь день показували концерт, а не порядком остогидшу за перший день рекламу. Правда, ніяк не вирішилося питання з провіантом та охороною, але недоліки цього вечора відійшли на другий план.
Почали вечір Жорик Делієв та гурт „Майстеркласс”. Неочікувано, але за 15 відведених хвилин відомий ноумен зумів навести справжній фурор, відігравши добротну порцію позитивного панку і налаштувати публіку на виступ Агати Крісті. А пишногруді білявки на бек-вокалі порадували все чоловіче населення фестивалю.
І ось - довгоочікувані „Агата Крісті”. Публіка, яка прийшла на неї, домінувала на фестивалі, з купою банерів та прапорів, присвячених 20-и річчю гурту. Пісні ж, що співалися зі сцени, одразу підхоплювали публікою, створюючи ефект гігантської хорової капели. В кінці музиканти побажавши відвідувачам фестивалю достойно провести цей вечір, вступилися місцем EstheticEducation.
”Естети” на цьому фестивалі теж вирішили проекспериментувати, але зробили це набагато якісніше. Пісні в новому виконанні звучали рівно та без зривів, а мультимузичність Шурова лише додала гурту позитивних відкликів.
А під Бумбокс публіка пішла в повний відрив. Гурт, що не часто радує своїми концертами Київ, ще й за такі гроші, зумів розкачати натовп поповній. Хтось танцював, хтось ритмічно похитувався і підносиш до неба запальнички. А після пісні „Квіти в волоссі”, Хливнюк побажав хлопцям завжди палко кохати своїх дівчат, і попрохав сильних хлопців підняти дівчат на плечі. Сильних, на диво, виявилося чимало, тому від фестивалю приємно повіяло духом 80-х.
Та, безумовно, кращими в цей вечір був Сплин. Почавши свою програму з безперечного хіта „Выхода нет”, гурт видав програму на одному диханні. Здавалося, що пройшла не година, а хвилин 10 безупинного кайфу. В кінці ж Олександр Васильєв подякував Києву за місяць, а киянам – за підтримку.
На цій чарівній ноті на сцену вийшов головний хедлайнер другого дня – The 69 Eyes. Фінський 
глем-рок з елементами готики став чудовою кульмінацією приємного вечора для багатьох. А карколомна пластика учасників гурту раз за разом зривала оплески шаленої аудиторії. Відігравши програму, гурт ненадовго пішов перепочити, але невдовзі повернувся і відіграв ще кілька пісень на біс.
По закінченню „основного блоку” людей залишилося небагато – наметове містечко потихеньку роз’їжджалося, та і людей помітно меншало. Але ті, хто залишився – не пошкодували. Від перших акордів київського electronic rock гурту MonorockMachines перехопило подих. Подібного продукту на українській сцені просто немає. Під стать їм були і pop-rock від NoraLasso. Гурт, колись активно піарившийся, як комерційний поп-проект, досить таки кардинально змінив своє звучання, що пішло йому лише на краще. Адже інтелектуальніі прості тексти ніхто у гурта не забирав. Об 11-й на сцені з'явився теж потенційний хедлайнер – придністровський поп-фанк Пятый Угол. Запальний синтез з карибсько-хуліганської та жіночно-філософської лірики не залишився без уваги трохи сонної публіки. Та повністю пробудити всіх змогли одесити з Go BagaBand. Запальний і стьобний панк-рок переплюнув навіть Делієва, а ноги, ніби зачаровані самі пускалися в танок.
Закривалась „Чайка” в присутності кількох журналістів та під радісні звуки розбирання сцени. Не дивлячись на весь провал в перший день, ювілейний фестиваль відбувся вдало і довів своє право на подальше існування. Організаторам же хотілося б побажати більш систематизовано підходити до проведення подібного заходу. Та, як показав другий день, думаю у них все вдасться.
Фото: Ірися Фролова, Screwdriver, Євген Губарені
