Музичну сесію складено

Та цього року на загальне здивування молодіжної маси, мистецька аґенція Арт-Велес вирішила потішити шанувальників тієї самої актуальної музики і в рамках фесту влаштувала аж 2 концерти: "Музична сесія" та "Фестиваль Рок-Екзистенція – українському студентству", присвячених святкуванню міжнародного дня студента, в БК КПІ. Протягом цілих двох днів якісний драйв прочистив мізки тим, кому це було необхідно, інших же задовольнив чи не на рік уперед.

Отже, день перший. Музична сесія.
Почесна місія розпочати концерт випала гурту Лос Динамос, вічним учасникам різноманітних фестів, адже це ім\'я переважно лунає як не на одному, то на іншому, хоча, маю підозру, що вони концертують і поза цим. Мабуть, завдяки участі в дружній збірці „Система Нервів”, музиканти нарешті виринули з підпілля. Високий подвиг продовжив гурт Фарбований лис. Властиво, їх творчість скоріше скидається навіть не на рок-ремінісценцію, а на поп-інтерпретацію украроку. Єдине, що вразило, участь віолончелістки в одній з пісень, від чого звук набув оксамитового звучання. За тим всіх ощасливив гурт Щастя, український "Мумий Тролль". Хе-хе. Свій гіт про Попелюшку Дмитро Остроушко назвав саме мумійтролльним. Плавний "щасливий" драйв не менш плавно перетік у більш жорсткий , але вже мотор'рольний. Паралельно зі Скрябіним, Сєня, Богу дякувати, не забуває і про своїх підопічних. Мотор'ролла вжарила сильно, виконавши, окрім своїх гітів (так, у них є такі!), і пару нових пісень – „Не дзвонила – на заходила” і „Настоящий мужчина” (якщо творчість МР буде в дусі цієї пісні, я співчуваю їхньому майбутньому).
Аж тут жвавість нарешті змінилася меланхолією...
На сцені з'явилася Марія Бурмака, котра останнім часом цілком виправдано претендує на звання рок-діви. Адже "Рок - це не лише потужна музика, це ще й справжні почуття", - визначає сама Марія. І справді, думаю, більша частина слабкої статі, присутньої у залі, ревіла палкими слізьми (хоча, не можна судити лише з власного досвіду). А плачуть тільки від справжніх почуттів!
Після такої лірики почалась фізика і на сцену виповз морок. Кому Вниз? По шкірі почали повзти мурахи. Саме КВ викликав найбільший ажіотаж серед глядачів, що, захопившись присутністю стількох однодумців-націонал-патріотів, вимахували жовто-блакитними й чорно-червоними прапорами. Це все у поєднанні з важкою музикою, що направду тягне вниз, справило ефект гордости за рідну націю. Ось такими піднесено-патріотичними почуттями завершилась музична сесія, яку цілком справедливо можна вважати складеною.
Попереду ж очікувала практика.

День другий.
Перед концертом з динаміків звучав новий альбом Radiohead "Hail to the thief", тому невимовно сильно захотілося на їхній концерт, але позивні Рок-Екзистенції примусили спуститися на землю...
На сей раз відкривати концерт пощастило киянам – гурту Квадраджесіма. По природі своїй, будучи не рок-натурами, здавалося, що Квадра невдало вписується в рок-музню, але все ж таки вони викликали хвилю схвальних оплесків і вже чи не з другої пісні почали відриватись найсміливіші, попри заборони охоронців.
Ще більша жвавість спостерігалася під час виступу Крихітки Цахес. Та ж ситуація, що і з Лос Динамосом. Здається, гурт тільки й виступав, що на цім фесті. Та, на щастя (не гурт), усім відома, далеко не крихітна, лінькуватість не дається взнаки. Інколи вони все ж таки виступають поза фест-майданчиками. Мало того, їхні пісні знають і навіть підспівують. На п’яту за рахунком пісеньку „Майже щаслива вже” під час виступу провелася зйомка першого (!) в історії гурту кліпу. Для цього обраним був запропонований мішок спідньої білизни і кожен бажаючий міг кинути кілька трусів та ліфчиків (Богу дякувати, не брудних) в такого "ангела як я" – Кашу Сальцову. В цей, доста інтимний момент, Каша не розгубилася (це ж бо задум!) і почала кидатись у відповідь (ні, не своїми, не своїми... хоча... ніхто б не заперечив!).
Київський блок змінився львівським. Леся Герасимчук та Королівські Зайці. На превеликий жаль, КЗ на цей раз зовсім не виправдали сподівань: не виконали всіх тих композицій, яких так чекали і які так би пасували фестивалю. Склалося враження, що вони і не замислювались над трек-листом виступу і заспівали те, що спало першим на думку. А шкода. Адже вони гідні вищого.
Їхню лірику розбавили Гайдамаки, пісні яких з народними мотивами остаточно розігріли публіку в очікуванні справжнього свята у вигляді соло Олега Скрипки.
Можна лише здогадуватись, чому це було соло, а не повноцінні Воплі Відоплясова. На то є кілька причин, перераховувати які не хочеться, бо це - лише здогади. Тому варто пофантазувати, який би ефект і ажіотаж справили ВВ...
Того вечора Олег виконував здебільшого, власне, пісні Воплів і лише кілька справді сольних, навіть автобіографічних, одна з яких була народжена в стінах одного з численних гуртожитків КПІ. Та все ж було помітно, що Олег віддається не на повну силу – його ж і так люблять. Нічого не скажеш, Скрипці вдається перетворити концерт навіть у величезній залі на камерний домашній сейшн.
Під кінець усі присутні почували себе на одній хвилі, себто абсолютно рідними. Розходитись не хотілося. Але концерт затягнувся. На вулиці почався дощ. Люди, одне за одним, зникали у темряві. Попереду поїхало авто – Скрипку повезли. Пройняв стан легкої втоми (ну, як після сесії...). Стало сумно (бо подібні музичні сесії відбуваються рідше, ніж навчальні). Але це вже література...