Джазовий резонанс: проект Кена Вандермарка у Львові

17 листопада Львів, ще задовго до традиційного фестивалю «Jazz Bez» перетворився на епіцентр джазового авангарду. У місті відбулась презентація Міжнародного джазового проекту «Ken Vandermark «Resonance» Project».

Назва проекту Кена Вандермарка виявилась цілком виправданою. Резонанс – це суть, форма та наскрізна лінія не тільки гри, але й авангардового дійства, яке презентували десять майстрів сучасного джазу. Повна деконструкція музики – мелодія, яка розчленовується на окремі партії, доводиться до абсолютного хаосу, переходить у рвані урбаністичні скреготи, шум, стогони, повністю нереальні звуки окремих інструментів… і раптом, в один момент, всі музиканти шкварять цілком злагоджений класично-симфонічний джаз. І далі, хвиля за хвилею… Так можуть грати тільки справжні майстри.

Найбільш приємно, що унікальний проект світового рівня був вперше представлений саме для Львова і не в останню чергу тут спрацював авторитет Мистецького Об’єднання «Дзиґа», яке вже понад десять років культивує джаз у нашому місті.

Великий міжнародний проект постав з ініціативи одного із найвідоміших сучасних джазових музикантів світу Кена Вандермарка. Ідея проста і цікава: упродовж тижня десять найперспективніших музикантів зі США, Швеції, Польщі та України мають творити і записувати музичний альбом, який за оцінкою багатьох критиків може стати найпомітнішим явищем у джазовій культурі за останнє десятиліття. І хоча записаний альбом має вийти тільки на початку 2008 року, суперечку за право його видання вже ведуть впливові музичні лейбли ще не дочекавшись остаточного матеріалу. Місцями творчого експерименту стали Краків, Гданськ та Львів.

Такого завернутого джазу львівська публіка не чула вже давно. Це було видно одразу. Стовідсотковий аншлаг, купа людей, які не встигли купити квитки, проте стоять перед входом, повний ступор серед слухачів перші десять хвилин, істеричні овації в кожній паузі, гул залу під час віртуозних соляків, а вже після концерту довгі розмови, обмін враженнями, дискусії і суперечки на виході із театру. Найкращим коментарем події стала фраза якогось випадкового естета з барсеткою: «Ето чьорт знає шо». Менш освічені меломани говорили, що це була хороша спроба поєднати джазову імпровізацію із симфонічним виконанням. Ось так, мета проекту досягнута – музика таки торкнулась найсокровенніших емоцій і нікого не залишила у спокої.

А спокійно споглядати джазове видовище було справді важко. Вандермарк раз-по-раз міняв саксофони, цілий арсенал яких лежав коло його ніг, намагався керувати розбурханим морем джазу, не дозволяючи імпровізації занадто вихлюпнутись, та й сам заводився цим процесом настільки, що напевне й не бачив публіки.

Тім Дейзі, який здобув славу одного з кращих джазових барабанщиків Америки, зривав найбільше оплесків та аж спітнів чи то від щастя, чи від енергійних випадів на ударних. Однак, можливо Дейзі отримав симпатію залу завдяки тому, що з’явився на сцену у «шапці-ушанці»… Взагалі концерт був багатий на ударні та перкусію. З протилежного боку сцени від Дейзі заводив ритми майстер перкусії Майкл Зеранг. Те, що Зеранг – унікальна людина, видно неозброєним оком. За колоритною постаттю дредастого дядька, ховається композитор і виконавець, що спеціалізується на імпровізованій музиці, вільному джазі, театрі маріонеток, експериментальному театрі та міжнародних музичних акціях. І це було чути.

Найбільше кидався в очі та вуха Стів Свелл, який гасав сценою із тромбоном, пританцьовуючи та надуваючи щоки так, що мені аж робилось страшно за його здоров’я. Проте, виявилось що турбуватись за нього не варто було, Стів може похвалитись багаторічним досвідом гри більш ніж у 40 колективах. Не бракувало енергії і великому шведу Пер-Аке Хольмландеру, який із такої ж великої труби витягував просто фантастичні звуки що притаманні мабуть всьому органічному та неорганічному світу нараз.

До компанії Кен Вандермарк набрав ще цілу низку відомих і вправних музикантів: чиказького саксофоніста Дейва Ремпіса; поляка Міколая Тшаску, який створює музику до фільмів та спектаклів; старожила львівського джазу, кларнетиста Юрія Яремчука та хвацького вишивальника на контрабасі, ще одного львів’янина Марка Токара. Стільки джазменів на одній сцені – це вже непересічне явище, а коли кожен із них є майстром гри та творить свій власний перформанс з інструментами… це взагалі – фурор. Очі розбігалися, емоції змінювали одна одну із частотою пульсу, а в мозку робилася катавасія, яку прийнято називати катарсисом…

Ось так. Концерт промайнув, а враження ще рояться час від часу вириваючи свідомість з контексту буднів. Проте, надія є! Вже незабаром у Львові стартуватиме Міжнародний джазовий фестиваль «Jazz Bez 2007», від якого можна очікувати не менших емоцій.

Світлини: Юрій Дячишин