Ефіопія – країна щастя
Коли поетове ім’я перетворюється на бренд, коли його тексти приваблюють читача, але їх уже намагаються увіпхнути у шкільну програму, то настає час, коли пишеться так, як хочеться, а не трендово чи тенденційно.
19 лютого у київській книгарні «Є» Сергій Жадан презентував нову книжку, яка називається «Ефіопія».
Зала повнилася охочими побачити й почути поета. Нині «на Жадана» приходять і підлітки, і студенти, і старші люди. Нині Жадану несуть квіти і з десяток примірників на автографи. Нині він п’є воду з горілчаної пляшки поміж читанням поезій – і ніхто не знає достеменно, чи воду він п’є.
Це не вихід в тираж. Це слава.
На презентації Сергій Жадан розповів, як років з п’ять тому читав вірші на «Україні без Кучми»: читаєш кілька рядків, потім десятитисячний натовп починає густи, увага розсіюється, замовкаєш і кидаєш політичні слогани у цей вир, і вир їх підхоплює, а потім маєш п'ятнадцять секунд тиші, щоб читати далі.
Цей натовп був уважнішим – можливо, тому, що у книгарні не погудеш і сконцентруватися тут легше. Журналісти спалахами фотокамер створювали атмосферу шоу. Дівчатка із затуманеними очима слухали вірші і здавалося, що якби дійство відбувалося на майдані, то кофтинки рвалися б, мов на концерті культового гурту (і тут необхідно додати, що Жадан належить до секс-символів не нарцисичних, але харизматичних: не заграє, а просто є). Давніші прихильники творчості митця прохали почитати твори з попередніх книжок. «Творча молодь», тобто літературна богема, «тусувалася». Ті з гостей, яким через відсутність місця довелося розташуватися у другій залі книгарні, слухали голос Жадана з заплющеними очима – щоб уже зовсім ніщо не відволікало.
Жадан читав свої тексти так, як і багато разів до того, – ритмічно, скандуючи, без папірця. Аудиторія реагувала настільки жваво й захоплено, що могло здатися: навіть якби він, суто по приколу, десь посередині вірша зацитував би інструкцію до мікрохвильовки, то підміни й не помітили би, бо виступ цього поета – завжди перфоменс, а його тексти – це поезія аудіальна, тобто призначена для слухання і, відповідно, для читання уголос.
Але Сергій Жадан все ж дорослішає (це вам, шанувальники, не період часопису «Гігієна», коли опублікували листування Куліша й Шевченка), а отже, хуліганства не було. Був тільки коментар до прецеденту з книжкою Олеся Ульяненка «Жінка його мрії»: письменник сказав, що Ульяненко обов’язково повинен розпочати та виграти судовий процес проти Національної експертної комісії та ініціював збір коштів серед гостей заходу для оплати відповідних послуг юриста.
Ще однією традиційно цікавою частиною презентації книжки Сергія Жадана стало спілкування між митцем і глядачами у форматі «запитання – відповідь». Виявилося, що поет любить свою збірку «Марадона»: «ніхто її не розуміє, а я її люблю». «Ефіопія» - книжка не найкраща з написаного, але хороша. Цього року Жадан планує видати ще книжку прози, яку наразі дописує. А ще він колись украв книжку в бібліотеці піонертабору – Кортасара у перекладі Покальчука з помітками піонерів.
На завершення Жадан декламував «Лівий марш» з книжки «Anarchy in the Ukr». Слухачі не посміхалися. Політика справді всіх дістала. Може, тому нова книжка Сергія Жадана – тонка, з обкладинкою без політичної символіки і названа на честь далекої країни примарного щастя?.. («а матеріал вийшов хороший, короткий, а головне – чесний»)
