Федір Достоєвський чи Іван Франко?

Хто більше розповість про сучасну літературу, як не її безпосередні творці? Бібліотекарі? Вчителі літератури? Критики? Чи, може, самі автори, які створюють книжки для читача?

Об’єднання «Кобзар» постійно знайомить школярів та студентів з сучасними письменниками, та чи справедливо це? Можливо, викладачам літератури не менш необхідне таке спілкування? Кому, як не письменникам, можна поставити найважливіші та найглибші питання стосовно літератури сьогодення, щоб потім отримані відповіді донести до учнів? Саме тому об’єднання «Кобзар» на чергову зустріч вчителів української літератури запросило одного з найвідоміших та популярніших письменників, сподвижника та охоронця високих вимог літературного мистецтва – Сергія Батурина.

Відбулась ця зустріч 5 листопада на базі київського ліцею «Наукова зміна». Усі вчителі української літератури Дарницького району зібралися для обміну досвідом, вирішення актуальних проблем щодо методики викладання та спілкування. Особливо хотілося б відзначити високий рівень організації заходу. Починаючи від зустрічі біля дверей школи і завершуючи тонкощами викладацької майстерності кожного з вчителів. Головний організатор Михайлова Наталія Вікторівна не тільки проінформувала аудиторію про кожного з гостей, вона також підготувала відповідні інформаційні слайди, які значно полегшили сприйняття піднятих питань.

А представив гостя голова об’єднання «Кобзар» Дмитро Папета:

– ЛО «Кобзар» завжди готове допомогти вчителям у їх непростій та важкій праці. На даному етапі ми не можемо допомогти матеріально, але маємо можливість надати інформаційну, організаційну та консультативну підтримку. У рамках цієї роботи ми з гордістю представляємо вам одного з найпомітніших письменників сучасної України, секретаря Київської організації НСПУ, людину суворих принципів та високих моральних ідеалів – Сергія Батурина.

Сергій був дещо схвильований таким прийомом. Звичайно, бо ж перед ним були його колеги: він також присвятив велику частину свого життя  вчителюванню:

— Шановні мої колеги, я дуже радий бачити кожного, тому що кожен з нас є одним з трьохсот спартанців, які захищають останню фортецю української мови. Один можновладець заявив, що в українській літературі  немає  таких моральних авторитетів, рівня  Достоєвського та Толстого. Хіба не можна порівняти з Достоєвським Івана Франка? І ще можна назвати з десяток імен, які заслуговують не меншої поваги.

Якщо цьому не протистояти, то незабаром скажуть, що в нас і сучасна література «не така». Відповісти на це можна тільки одне – ідіть та читайте!

Якщо говорити про сучасну українську літературу, то позиціонувати її слід як розвинену європейську літературу яка плідно працює в усіх жанрах; із своїми напрямками, течіями й стилями.

Зараз активно вживається термін «сучукрліт». Я жодним чином не ототожнюю сучукрліт із сучасною українською літературою, а співвідношу їх як частину й ціле. Як на мене, сучукрліт — цілком сформований напрямок у сучасній українській літературі: зі своєю тематикою, естетикою та мистецькою ідеологією. Навіть – зі своєрідним маніфестом, котрий виголосив кілька років тому письменник Анатолій Дністровий:  «Сучасна українська література – це Павло Архипович Загребельний, Валерій Шевчук, Мушкетик. А ми – сучукрліт – скурвлені діти спальних районів, гнилого совка й обісцяних 90-х. «Сучасна українська література» і «сучукрліт» – це дві великі різниці. Нам держава дупу не підмиває й не підмивала. Дачі й квартири не давали й не дадуть, бо нам начхати на державу.»

Сучукрліт сформувався саме в ті «обіс…»  90-і, тому естетика його – натуралістична, стилістика — наближена до вуличної, світогляд – жорсткий, як не сказати жорстокий, ставлення до держави ( а яким воно ще могло бути в молоді в 90-х?) — відверто нігілістичне, і, мабуть, саме тому – головною ідеєю сучукрліта стало: «я та мій внутрішній світ – головна цінність».

До представників цього літературного напрямку можна віднести Л. Дереша, О. Ульяненко, С Жадана та ін.  Сучукрліт – учасник українського літературного процесу, один із рівноправних напрямків літератури, одна з її складових.

Але не сучукрлітом єдиним живе українська література. Плідно розвивається національна літературна традиція:  Марія Матіос, Леонід Кононович, Галина Тарасюк – є її яскравими представниками.

У поезії сильні позиції має неомодернізм, започаткований Ігорем Римаруком.

—Отже, — сказав письменник, — сучасна українська література є розвиненою європейською літературою. Але  говорити про її популяризацію зараз вже не актуально. Це вже вчорашній день. Українську літературу потрібно тепер енергійно пропагувати, якщо не сказати — агресивно піарити. Дуже добре, що є така організації як «Кобзар», тому що вона цілком безкорисливо саме цим і займається. Також дуже радує, що зараз йде купа талановитої молоді. Є дуже цікаві ідеї та їх втілення, наприклад: Анна Малігон – дуже талановита авторка. Не менш приємно, що її помітила КМДА та нагородила стипендією.

Сергій Батурин ще довго розповідав про проблеми сучасного автора а також давав ймовірніі варіанти їх вирішення. Щоб почути та зрозуміти– потрібно бути присутнім на цій зустрічі та мати можливість задати питання. Вчителі саме так і вчинили. Сергій навіть оголосив конкурс на найкраще запитання. Таким стало питання про твори, які можна рекомендувати учням. Такими Сергій назвав: «Тема для медитації» та «Повернення» Леоніда Кононовича, «Націю» Марії Матіос, «Сльоза Богородиці» (посмертна поетична збірка) Ігоря Римарука. Найкращим на сьогодні своїм твором  Сергій вважає роман «OST»:

– Майже п’ять років я писав цю книгу.

Закінчилась ця зустріч короткою автограф-сесією. Приблизно за тридцять хвилин автор підписав понад п’ятдесят примірників свого роману «Монолог самотнього мужчини», які були подаровані кожному з присутніх вчителів.

По завершенню зустрічі Дмитро Папета особисто подякував господині  семінару та запевнив усіх присутніх, що «Кобзар» в будь який момент готовий організувати та провести зустріч з найкращими представниками сучасної української літератури.