Геніальний художник ніколи не купував ані фарб, ані паперу. Бо не мав за що…

Уперше в Україні відкрили виставку картин всесвітньо відомого художника з Лемківщини Никифора Дровняка

 – Ця подія – зустріч одного з синів українського народу зі своєю прабатьківщиною, адже Никифор був українець за походженням, лемківський самоук, – зазначила директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, де організовано виставку, Адріана Вялець.

 Щоправда, донині дві держави, Польща та Україна, змагаються за право називати його своїм.

– Саме Никифора Дровняка, Ніко Піросманішвілі та Марію Приймаченко вважають засновниками примітивізму у мистецтві, – додала пані Адріана. – Творчість Никифора закорінена на глибоких традиціях української народної творчості, має багато від зображень «Козака Мамая» та української ікони. Донині лише віртуально ми були знайомі з його картинами, нарешті маємо можливість побачити оригінали, і це – велике щастя.

 «Сім’я і дім» побувала на виставці, побачила сто оригінальних картин Никифора з колекції Окружного музею у Новому Сончі (Польща). А ще побачила фотографії та фотокопії робіт митця й дізналася про найцікавіше з його життя від директора Музею Никифора у Криниці Збігнєва Воланіна.

«ТАМ, ДЕ ЙОМУ ЗАБОРОНЯЛИ З’ЯВЛЯТИСЯ, НИНІ СТОЇТЬ ЙОГО МУЗЕЙ»

Українці направду дуже мало знають про Никифора. Хіба те, що будучи жебраком, неписьменним, не маючи освіти, він прославився на весь світ як найвідоміший «наївний» художник. Справжнє ім’я Никифора – Єпіфаній Дровняк, а хто назвав його Никифором, ба навіть коли саме він народився, невідомо дотепер.

– Це вуличний художник, фактично жебрак, який ходив із капелюхом і просив милостиню, – ділиться знаннями про художника пан Збігнєв, який понад тридцять літ досліджує його біографію та творчість. – Никифор народився, жив і працював у курортному містечку Криниця, де є мінеральні води, і в міжвоєнний період багаті люди приїздили туди відпочивати. Тому обтріпаному жебракові не дуже й дозволяли проходжатися зі своїми картинами поміж багатіїв. Але варто зазначити, що там, де йому забороняли з’являтися, нині стоїть його музей. Колись він не мав де жити, а тепер іменем Никифора називається ціла вулиця.

 У житті він не робив нічого – лише малював. Роботи підписував дивним способом: виводив у слова набір літер «Никифор художник – Никифор митець». Мав із собою табличку із написом «Я – митець Никифор. Побачите, що мої роботи висітимуть у відомих галереях і високо цінуватимуться».  

– На кожній картині він зазначав дуже високу ціну й пояснював, що стільки коштуватиме вона у майбутньому. Хоча продавав їх за копійки, – додає Збігнєв Воланін. – Чуючи оті прогнози, люди вважали Никифора диваком, підсміювалися над ним. Однак нині бачимо, що все справдилося.

МАЛЮВАВ НА …МАКУЛАТУРІ

 – Ми не знаємо докладно, коли він народився, найправдоподібніше – 1895 року, – провадить пан Воланін. – Знаємо лише про його матір, що була вона дуже бідною, нерозбірливо говорила, не мала ні родини, ні житла. Шукала заробітку в санаторіях, де виконувала найпростішу роботу: носила воду або розтоплювала печі. І самотиною виховувала Єпіфанія.   

  Невідомо й коли Никифор почав малювати. Але всі, хто його знав, розповідали, що малював він з наймолодших років.

 – Крім цього, змалку він бігав до церкви, де почувався у безпеці, любив бути серед ікон і, певно, звідти черпав натхнення, – каже директор музею.  

 Цікаво й те, що хоч Никифор був неграмотний і не міг нормально висловлюватися, бо перейняв мовну ваду від матері, та в зовнішньому вигляді намагався дорівнятися до інтелігенції, яка приїздила до Криниці. Завжди носив сорочку й краватку.

 У мистецтвознавчих книжках фігурують і такі ймення славнозвісного лемка, як Никифор з Криниці, Никифор Криницький, Ян Криницький, Матейко з Криниці, Майстер з Криниці, Лемко Никифор. Польський етнограф додає, що збереглося багато світлин молодого Никифора, бо він завжди був у центрі уваги й фотографи, які заробляли на вуличних фото, часто його фотографували.   

– Никифор ніколи не купував ані фарб, ані паперу, малював шкільними фарбами, які йому хтось давав чи позичав. Малював на макулатурному папері – старих пакунках, газетах, зошитах, шматках плакатів. Працював цілісінький день: виходив «на роботу» чітко о 9 ранку й трудився до самого смеркання. Не зважав ні на дощ, ні на сніг.

  «НИМ ПИШАЮТЬСЯ ПОЛЯКИ ТА УКРАЇНЦІ»

Одним із перших, хто відкрив творчість Никифора, був львівський художник Роман Турин. Ознайомившись із роботами Дровняка, Турин був вражений побаченим і 1932 року відвіз двісті творів Никифора до паризької галереї на виставку. Проте справжнього розголосу й слави Дровняк набув 1959 року, коли краківське подружжя мистецтвознавців Елла та Анджей Банахи виставили його роботи у Парижі, в галереї славнозвісної Діни Верні (колишньої одеситки). Ця виставка принесла Никифору світову славу. Мистецтвознавці захоплювалися картинами, які лемківський самоук зображав «ніби з висоти пташиного лету», «ніби з вікна вагона»…

 Навіть коли Никифор став відомим, він так і не змінив стилю свого життя, не потребував комфорту. Та до останньої хвилини малював…

Помер Дровняк від туберкульозу 1968-го року. У 2004-му польський режисер Кшиштоф Краузе зняв фільм про його життя і творчість – «Мій Никифор». Роль художника зіграла відома польська акторка, 88-літня Кристина Фельдман. Але ніхто й не здогадався, що художника у стрічці зображала жінка. Фільм здобув головну перемогу на кінофестивалі у чеських Карлових Варах та інших країнах світу.

На запитання, ким Никифор почувався більше: українцем чи поляком, Збігнєв Воланін відповів:

– Никифор передусім почувався лемком, але найбільше – митцем, ототожнював себе з творчістю, розглядав її як місію, життєве призначення, сакральний акт. Тому вважаю, що оскільки цей художник здобув таку популярність, то в цьому є сакральне єднання наших народів.