Інтелектуальна етносистема «Гайдамаки» пропагує вільне кохання

7 березня великим концертом у «Жовтневому» завершився європейський тур «Гайдамаків» на підтримку нового альбому «Кобзар». Народу на це, здавалося б, довгоочікуване дійство зібралось небагато – організатори навіть не відкривали балкони, і всіх глядачів, незалежно від квитків, відправили в партер та амфітеатр. Зрештою, так було навіть краще: звук був настільки слабкий і непереконливий, що навіть з перших рядів лунали напівжартівливі вигуки: «Зробіть голосніше, нічого не чути!»

Як заведено у культових виконавців, початок концерту трохи затримали, але ніхто з глядачів не висловив жодного невдоволення, мовляв, зірки – вони і є зірки, їм можна пробачити. Тим часом на сцені самотньо стояв великий розмальований барабан і періодично пробігала маленька дівчинка в національному вбранні. Як виявилося згодом, і барабан, і дівча мали зіграти свою роль у дійстві…

От, до речі, дійство й почалося. Під свист і оплески публіки «Гайдамаки» вийшли на сцену – зовсім європейські, без натяку на національне вбрання, та з першими ж віртуозними акордами всіма знаного акордеону всім стало ясно: так, це вони, хоча і в новій формі, але зі старим-добрим «Богуславом». Відома пісня у дещо незвичному, свіжому виконанні викликала у публіки скептичну настороженість, проте вже за кілька хвилин глядачі розтанули. Багато хто повставав з місць, і проходи між секторами партеру скоро вщент заповнились танцюючим народом.

Наступною була нова пісня «Чотири двори». До речі, на сцені, позаду музикантів, було встановлено два величезні екрани, на яких синхронно транслювалася нарізка з епізодів студійних днів, урбаністичних пейзажів, концертних записів, етнічних орнаментів, а також кліпів гурту, зокрема й на пісню «Чотири двори» - у ньому учасники гурту їздять містом у ретро-«Чайці» з відкритим верхом.

Однією з перших прозвучала також пісня «Листопад» - соліст гурту Олександр Ярмола нагадав про пам’ятні події революції 2004 року, в контексті яких і було написано цю пісню. Далі хітове свого часу «Полісся», провокаційна «Немає хліба – співай» у свіжому виконанні. Отут став у пригоді вище згаданий великий барабан: Ярмола молотив у нього, тримаючи над головою. Згадав і злободенну тему заробітчанства українців за кордоном, розірваного кохання в пісні «Ефір».

Чи не найбільш гарячий відгук залу дістала «Маланка» - як прокоментував її Ярмола, «пісня про маленьку невинну дівчинку, яка вірить в Бога, яка пахне молоком і медом». І справді, пісню виконувала маленька дівчинка у народному вбранні – та сама, що була помічена на сцені перед початком концерту, а Ярмола грав на сопілці. Протягом концерту він постійно брав до рук різні інструменти – окрім сопілки, ще бубон і яскравий великий барабан.

Доріжка про інтелектуальну етносистему прозвучала дуже сучасно і зовсім електронно. Ярмола нагадав, що «Гайдамаки» є воїни світла, і проголосив Свободу, Любов та Музику. Періодично радувало слух чудове соло Євгена Дідика на трубі. Звісно, і віртуозний акордеоніст Іван Леньо не лишився без захоплених вигуків публіки.

Новий спалах захвату викликала «Стара Румунія», а після народ уже відверто веселився під «нову пісню про любов». Гайдамацька пропаганда свободи і любові вилилась у сентенцію «Let Love Be Free». Інтригуюче прозвучали з вуст соліста слова «Мені все одно, хлопець ти чи дівчина…»

Наприкінці хлопці заграли ліричної «Прости…» - Ярмола всівся на край сцени поруч із дівчиною з перших рядів, звісив ноги, пригасло світло, і полилась мелодійна, сумна музика… В залі засвітилися підняті над головами запальнички.

Завершився останній концерт європейського туру піснею «Жнива» з першого альбому. Користуючись нагодою, «Гайдамаки» привітали чарівних глядачок з 8 березня і нагадали: «Гайдамацька етносистема вчить не робити зайвих рухів, окрім тих, у яких є потреба в ім’я Отця, Сина і Святого Духа».