Jazz Bez влаштував додаткові концерти (New Trio)

Тріо з перших акордів знищує стереотип про власну «камерність». Здавалося б: лише барабани, скрипка та клавішні – де ж там узятися щільному та «навороченому»звучанню? Але, по -перше, клавішні – то хаммонд, а скрипка – не в акустціі, а з підсиленням, до того ж з використанням відлунюючи ефектів, аби подовжити звук і зробити його більш в»язким.  Та найбільш помітним серед хлопців був барабанщик – молодий росіянин Олександр Зінгер. Цей випускник «Гнєсінки» цілком міг би заграти й соло (що він з  успіхом робив від часу до часу). Його здатність заповнення простору дозволяє Алексу в кращих традиціях джазової перкусії як виконувати у бенді ритмічно-пульсаційну функцію, так і проводити додаткові мелодійні лінії. Грав він досить голосно. Переважно паличками, лише іноді беручи до рук щітки та палички із м»якими текстильними насадками (їх зазвичай використовують при грі на литаврах). Через це складалося враження, що йому трохи затісно у невеликому   приміщенні другого поверху «Дзиги». Він ніби намагається вирватися, розсунути стіни, щоразу продукуючи нові і нові звукові хвилі доки ще не завмерли у повітрі попередні. Скажімо, то була дуже класна і драйвова, але трохи «нескромна» гра. Певна виконавська стриманість приходить з віком і досвідом (Зінгер,  попри високий рівень техніки, досить молодий музикант), коли ти розумієш, що не мусиш в кожен момент доводити глядачам буцімто вмієш грати і  показувати всі свої навички одразу.

Другою важливою складовою у формуванні враження наповненості приміщення музикою через край був хаммонд. Один з братів Смочинських, що разом із Зінгером і складають New Trio – Ян – грає на органі. Причому грає так, що, зайшовши до зали по якійсь хвилі починаєш шукати очима басиста, який, здається,  заховався чи то під роялем, чи за порт»єрою на підвіконні. Насправді, ні там, ні там. Підійшовши ближче до Яна, бачиш, що то він сам грає лівою рукою партію баса на нижньому ряді хаммондівської клавіатури. А правою на верхньому – видає карколомні пасажі. Хаммонд, то завжди добра ідея, навіть якщо за ним не Джон Медескі. Серед українських джазменів найбільш відомий органіст – Ілля Єресько. Але, несвідомо порівнюючи цих двох виконавців, чітко чуєш у грі Яна  щось... польське. Так, справді. Якщо вам на думку одразу спадає один із найвідоміших польських піаністів Анджей Ягодзінський – це не таке вже й кліше. Смочинський навчався у нього протягом року на початку двохтисячних.

Інша половина сімейного дуету – скрипаль Матеуш Смочинський – виконував дуже важливу роль: його скрипка створювала нюанси і віддінки між та поверх міцно злитих у одному потоці хаммонда і барабанів. Матеуш часто відходив на другий план і посиджував на комбіку в стороні він інших музикантів. Але вступав саме там, де треба було: починав п»єсу разом із колегами, задавав настрій і розкривав примхи мелодії,  тоді давав Яну і Алексу вдосталь над нею «познущатися», а потім знов приєднувався до них і вводивкомпозицію у коду. Хоча музику колективу називають «постколтрейнівською» (цікаво, чи не тому, що його Naima – то єдиний стандарт, присутній на альбому Simultaneous Abstractions, який хлопці випустили цього року?), але скрипка додає до того постбопу трохи нью-ейдж естетики. І вважайте це ще одним із стереотипів, який ви, можливо, зруйнуєте для себе коли прийдете на їх наступний концерт. Вчора у «Квартирі 35» New Trio грали теми зі згаданого альбому 2010 року, в тому числі титульну Simultaneous Abstractions, а також The Old Tune.

Концерт мав два відділення з невеличкою перервою, а тоді задоволені глядачі ще й викликали тріо на біс.

Після того Ян прийняв участь у джемі разом із присутніми у кнайпі фестивальними музикантами: Ігнатом Кравцовим (барабанщик Free-Spoken Band, що виступатимуть сьогодні  у Саноку, а в суботу у Львові), піаністкою Наталією Лебедєвою, саксофоністом Віктором «Зіданом» Павєлко  та ударником Алексом Фантаєвим (Lela Rpoject – гратимуть у львівській філармонії у неділю) та львівськими музикантами Рішардом Канафорським на тенор-саксофоні, і Юрієм Середіним за роялем.

Таким був восьмий день фестивалю у Львові – клубним, але гучним, яскравим і насиченим.


Анна Вовк

Окрім Львова цього дня джазував ще Харків, зібравши аншлаг у філармонії на концерті  «Litvinyuk Acoustic Jazz» та «Alex Maksymiv Project».  З реакції харків'ян можна впевнетись. що "Jazz Bez" залишиться в цьому місті. У Харкові вже є досить львівської культурної діяспори, наші два міста впоюються розпачливими сантиментами за втраченим титулом столиці, хоча б культурної, але є ще одна спільна риса. Як казали львівські музиканти, таке враження що це публіка з львівської філармонії – на джазовий концерт однаково приходять люди із дредами та пірсингом, і в костюмах з метеликами.