Книжковий Арсенал-2012: живодайний океан для книголюбів
У Києві відбувся ІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» – подія, що об’єднала близько 100 видавництв, 60 гостей із Європи, Росії та України, понад 50 українських авторів, які представили нові книжки, 10 майданчиків, на яких відбулося понад 150 подій!
…Якщо для когось оздоровчими є солоні води Чорного моря, то для справжнього книголюба «Книжковий Арсенал» – як живодайний океан. У його поживних водах не просто насолоджуєшся-купаєшся з головою протягом чотирьох днів, а й насичуєшся, збагачуєшся, не перестаєш дивуватися. У височенних стінах велетенської древньої забудови, що поруч із святинею Києво-Печерською лаврою, ось уже другий рік поспіль на початку жовтня розкидається величне книжкове місто, де живуть найрізноманітніші літературні новинки, куди з’їжджаються знані у всьому світі письменники і де радо чекають на кожного відвідувача-гостя. У цьому літературному океані, що об’єднало всі можливі види мистецтва, разом із улюбленими письменниками ти обмінюєшся думками, посмішками, словами привітання, обіймами... І смакуєш кавою просто неба, і хмелієш від задоволення як від доброго вина...
ТРОХИ ІСТОРІЇ…
Перед тим як перейти до головного, варто зазначити, що Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький Арсенал» – це пам’ятка архітектури, яку спорудили 1783−1801 роках за проектом генерала-поручика Івана (Іоганна) Меллера у межах Старої Печерської фортеці. Її звели на місці Вознесенського дівочого монастиря. У 1683-1707 роках його ігуменею була Марія-Магдалина Мазепина – мати гетьмана Івана Мазепи. Але 1706-го російський імператор Петро І заклав тут Києво-Печерську цитадель. Себто монастир скасували, а його територію, обнесену мурами, передали у відання Артилерійського відомства. З початку ХІХ століття Арсенал перебував у розпорядженні Київського гарнізону – тут були склади, майстерні з ремонту зброї та кінської амуніції, кузня тощо. Об’єктом для військових потреб він залишався і впродовж ХХ століття. Тим часом за часів незалежності України Арсеналу, площею 50 000 кв.м, було надано статус культурно-мистецької установи та назву «Мистецький Арсенал». Нині одночасно з проведенням реставраційно-відновлювальних робіт у ньому відбуваються численні виставки, мистецькі акції, презентації. Одна з них – «Книжковий Арсенал».
І НАВІТЬ СМАКУВАЛИ КНИЖКАМИ!
На чотириденному фестивалі подбали про всіх: маленьких та великих читачів, видавців, перекладачів і навіть тих, хто хоче стати письменником. Для них популярні Юрій Винничук, Ірен Роздобудько та Лариса Денисенко провели майстер-класи «Як написати бестселер?». А російський письменник, автор сценарію серіалу «Загибель імперії» Леонід Юзефович поділився секретами сценарної майстерності.
– Я приїхав із Санкт-Петербурга, де раніше книжкові фестивалі проводили у старій будівлі Манежу, – сказав він. – Тепер їх перемістили у цілком безликий сучасний виставковий комплекс. Коли я увійшов під склепіння «Мистецького Арсеналу», у мене перехопило подих від того, як тут чудово! Місцевий антураж діє дуже сильно!
Арсенал направду вражає величчю та площами. Цьогоріч у лівому його крилі представляли тисячі книжок, а в правому – дізнавалися про процес їх створення. Понад те, усі охочі могли побачити, як творили офорти (нинішні ілюстрації) у XVI столітті! На одному з майданчиків стояв старезний станок, що відтискав зображення, які попередньо вирізали на металевих дошках. Кілька хвилин пресування малюнка – і він на папері.
Не менш несподівано було побачити вельми оригінальну виставку арт-буків. Художниці Алевтина Кахідзе та Катерина Свіргуненко представили авторські книжки, що скидалися на ніщо інше, як на «смачнючі страви», які були «сервіровані» під обідній стіл. Недаремно цей мистецький проект так і називався – «Книжковий обід». До речі, на фестивалі був і кулінарний куточок, де всі бажаючі могли створити, а відтак буквально з’їсти книжку.
РОК-КОНЦЕРТ ДЛЯ… ДІТЕЙ!
Видається, стільки маленьких читачів, як їх було на «Книжковому Арсеналі», годі ще десь зустріти. Адже для них облаштувати три майданчики, на яких відбувалися захоплюючі майстер-класи з монотипії (різновид графіки), квілінгу (мистецтво виготовлення плоских або об’ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу), вони робили їстівні листівки із кавових зерен та цукерок, гралися в ігри. Найменшенькі блукали «казковим лабіринтом», а на старших чекав дивовижний дитячий рок-концерт, який влаштував гурт рокерів-філологів із Гельсінкі «Рок-Гризуни». Дорослі «дяді» співали про «Огірковий панк-рок», «Пюре-блюз» як посвяту обідам у шкільній їдальні… Слова до цих рокових творів – це щось на кшталт «шкідливих порад». «Рок-Гризуни» грали у дитячих садках, школах і бібліотеках, це було їхнім способом альтернативної служби у війську. А нині вони активно виступають і за кордоном. Цікаво, що один із співаків «Рок-Гризунів» – Ларі Котілайнен – доктор філологічних наук, автор шкільних підручників рідної мови та низки наукових книг про фінську мову.
Зірками дитячої програми були і Лінда Бондестам, одна з найпопулярніших у Європі ілюстраторів, і Олена Макарова, викладач Міланського ліцею арт-терапії, визнана у всьому світі педагог та мистецтвознавець, і литовська ілюстраторка-чарівниця Сігуте Ах, і філософ Оскар Бреніф’є, експерт ЮНЕСКО, директор Паризького інституту практичної філософії, який дискутував зі школяриками на тему «Про що можна говорити відверто? І чи можна?».
– Я часто кажу дітям: «Ставте незручні запитання батькам. Тоді вони почнуть думати замість того, щоб бути серйозними», – прокоментував одне із зарозумілих запитань від дорослих.
«У ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ СВІТУ НЕ БУДЕ»
Особливо людними на фестивалі були публічні філософські діалоги-тандеми відомих сучасних українських письменників. Це проект, під назвою «Обмін речовин», практикували вперше. Участь у ньому взяли Юрій Андрухович і Тарас Прохасько, Любко Дереш і Юріій Іздрик, Сергій Жадан та Ірена Карпа.
Приміром, на запитання Андруховича, над чим ти зараз працюєш, Прохасько відповів:
– Працюю над якоюсь такою книжкою, яка подібна на зростання дерева. Воно дуже повільно галузиться, а я ще не наважуюся взяти в руки секатор, щоби сформувати крону – вона поки просто наростає… І ще я зрозумів, що одне з моїх найбільших письменницьких завдань – це пожити довго. Мені страшенно цікаво, що творитиметься у моїй голові у справжній старості й відповідно було б цікаво у старечому віці щось написати…
Відтак повідав про те, що «кожен із нас є грядкою, наш мозок є кавальчиком землі, який дає можливість прорости спорам чи насінню, яке літає у повітрі. Думки, ідеї, слова – вони у якійсь іншій категорії. Залежно від того, як ми працюємо зі своєю грядкою, уможливлюємо народження чи виплекання тих чи тих думок. Нашим обов’язком є виростити цю городину…» А на завершення додав:
– Усе ніби йде до кінця світу. Того всього уже – перебір. А в літературі є ще багато можливостей кудись іти. І це дає сподівання, що принаймні в літературі кінця світу не буде. От усе завалиться – і лишиться сама література. І то незле.
ЕМОЦІЙНИЙ ІТАЛІЄЦЬ, СТРИМАНИЙ АВСТРІЄЦЬ, ГОВІРКИЙ ФРАНЦУЗ
Зустріч з італійським письменником Алессандро Барікко – почесним гостем фестивалю – теж була доволі велелюдною. Видалося, що довкола цього знаного на весь світ письменника збиралося чи не найбільше дівчат та жінок – прихильниць «останнього романтика». До того ж перекладач італійця настільки емоційно, грайливо, по-мистецьки виконував свою роботу, що складалося враження, ніби дивишся театральну виставу!
– Поки не приїхав до України, не мав найменшого поняття, що тут їдять, як виглядає Київ, якого кольору волосся у людей, – зізнавався іноземець. – Усе це я побачив, але слов'яни однаково лишилися для мене загадкою. Її таки треба колись розгадати.
Тим часом австрійським письменником, зірка інтелектуальної літератури Йозеф Вінклер про Україну наслуханий із перших вуст. Адже на «Книжковому Арсеналі» він представив український переклад своєї книжки «Вивезена», в якій реальна історія українки Нєточки Ілляшенко. Вона пережила колективізацію, Голодомор, депортацію і залишилася жити у бідному австрійському селі. Письменник надзвичайно проникливо розповів історію їхнього знайомства, про те, як жилося нашій землячці на чужині, про її болі, скорботи, про те, як зневажали її односельці за оприлюднення «гіркої правди», як зненавиділи її, «ніби чуму», і більше ніколи не навідували. В Австрії вона жила з 14 до 85 років і так і не зуміла пробачити собі того, що не повернулася в Україну, не наважилася «приїхати у статусі гості».
Не менш захопливою була історія відомого французького письменника й перекладача Жерара де Кортанза. Він розповідав про знамениту мексиканську художницю Фріду Кало, якій присвятив біографічну книгу. Ділився з відвідувачами її найпотаємнішими думками, жахіттями, які перенесла (після аварії перенесла 54 операції!), про її складні стосунки з чоловіком-художником Дієго Ріверою, про роман із Троцьким, і про те, якими різними виявилися мемуари подружжя, яке проживало одні й ті ж події, але поціновки мали різні.
Одне слово, «Книжковий Арсенал» неймовірно порадував! Були тут цікавості й для меломанів – музична програма передбачала шість концертів відомих на весь світ сучасних композиторів та виконавців із Великобританії, Японії, Італії, Росії та авангардне кабаре від позажанрової української вокалістки Мар’яни Садовської. І найвідоміші екранізації літературних творів могли споглядати кіномани. Були і поетичні читання, і спеціальна вечірня літературно-музична програма, і благодійні акції, і презентація авантюрно-пригодницької книги-коміксу «Даогопак», що розповідає про козаків-характерників Запорізької Січі… Отож, по змозі приїжджайте й ви на ці незабутні події наступної осені, діставайте яскраві враження та емоції!
