«Країна мрій» Скрипці не належить!

Щороку наприкінці червня київське Співоче поле перетворюється на центр етнічної культури. Адже, там проходить міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій». Сотні киян та гостей столиці щороку приїжджають на цей фест, аби послухати етномузику, навчитись танцювати народні танці, помріяти під українські казки, придбати сувеніри та просто побути у «Країні мрій». Щоправда, для самого ідейника фестивалю, Олега Скрипки, «Країна мрій» не доступна.

Фотогалерея з фестивалю>>>

– Зазвичай моє пересування по фестивалю перетворюється на потужну фотосесію, – зізнається Скрипка. – «Країна мрій» відкрита для всіх і належить усім, окрім мене. Але ж я можу збоку спостерігати за усім, що відбувається. Цього року пересування по фестивалю ускладнила і травма ноги, яку Скрипка отримав у травні, даючи концерт у Вінниці. Але від жодного проекту та виступу не відмовився. Та й «Країною мрій» цьогоріч опікувався не менше. Разом із видавництвом «Зелений пес» вони придумали нововведення – літературну сцену.

– Кілька років ми думали, що зробити, щоб на вході фестивалю «сувенірники» не продавали «матрьошки», – каже Олег. – І виникла ідея розширити наш книжковий ярмарок та автоматично вбити двох зайців. Зайців, які «торгують матрьошками» та й літературну сцену нарешті облаштували. Але «матрьошки» ще продають, тому треба розширювати військо літераторів.

Відомі видавці, брати Капранови, які зеленим антикварним запорожцем розташувались на «Алеї майстрів» продавали свої книжки разом з автографами лише за 20 гривень та ще й бажали «Смачного читання».

– Зараз на людину в рік видається лише одна книжка, – зізнався один з братів. – Це мало, але все ж краще, ніж в 1998 році. Бо тоді, коли ми складали каталог українських назв книжок, їх було всього-на-всього 600.
На цій же алеї можна було побачити, як українські ковалі на очах у глядачів творили мистецтво. В результаті виходили симпатичні сталеві фігурки. Гончарі демонстрували уміння ліпити горщики, а найсміливіші мали нагоду і самим спробувати зліпити щось. Дівчата, під пильним оком майстринь, пробували робити ляльки-мотанки із підручних матеріалів, плести вінки та навіть ткати. А хлопці отримували майстер класи на майданчику бойових мистецтв. Найвідважніші з них брали участь у двобоях та старанно запам’ятовували ази бойових рухів. Любителі чаю, мали нагоду подивитись та взяти участь у чайній церемонії в українському-японському центрі.

Справжні етно-меломани мали нагоду обрати майданчик на свій смак. Зокрема у останній день фестивалю на «Зеленій галявині» глядачів розважав гурт «Ковбасонік» з Канади. У «Майстерні танців» під мелодії «Фанфаре оркестр» бажаючі витанцьовували українські, бессарабські та молдавські танці. В той же час під стінами лаври грали відомі фольклористи «Родина Тафійчуків».

А для найменшеньких традиційним став «Дитячий майданчик», на якому окрім веселих ігор та забавок, малята та звісно ж їхні батьки мали нагоду послухати казки Сашка Лірника.

– Що змінилось за 5 років фестивалю? – роздумує Сашко. – Після 22-ї години вже не ганяє міліція, як то було раніше. А казки послухати приходить не 10-15 чоловік, а 200-300. Сьогодні от дівчинка одна, років 5-ти підійшла і сказала, що вона хоче переказати мою казку. І зробила це не точно по-моєму, а по-своєму, з власними задумками. І це чудово, це наші здобутки. А щодо самої «Країни мрій», то чекаєш її весь рік, а потім, раз і так швидко вона закінчилась.

До речі, в рамках фестивалю був проведений конкурс «Парад вишиванок». І люди у найкрасивіших, найстаровинніших, найяскравіших та найніжніших сорочках мали нагоду позмагатись між собою. В результаті перше місце дісталось дівчинці Олі Охрім.

– Нас зачарувала її сорочка, – зізналась представниця компанії-спонсора. – Але очі дівчинки просто заворожили.

Друге місце посіла вишиванка Наталії Малик, а третє дісталось родині Черненко-Скалецьких. У подарунок переможці отримали фотоапарати.
Серед гостей, які збоку спостерігали за фестивалем був телеведучий у вишиванці Ігор Пелих.

– «Країна мрій» – це один із небагатьох фестивалів на який я ходжу, – каже Ігор. – Бо відчуваю велику повагу до людей, які його роблять та вдячний за ідею фесту. Києву дуже потрібен був концерт Пола Маккартні, але дуже хочеться, щоб люди розуміли, що такий фестиваль не менш потрібен нам. Якщо порівнювати минулоручні та цьогорічний фест, то приємно, що зникає шараварщина: коли всі по наказу вдягнули вишиті сорочки, і «ломанулись» на фестиваль. Особисті спостереження... Минулого року, почувши фінський гурт «Вартіна» я був вражений такою музикою. Хотів купити їхній диск, але в Україні не міг знайти, придбав аж за кордоном. Цього року мене не менш вразив сербський гурт «КЕЛ». І тому я одразу після виступу пішов до музикантів, аби запитати, чи є у них диски. В результаті за 20 баксів купив у них альбом з автографом.

Підтримати Скрипку та оркестр «Либідь», з яким Олег виступав на закритті фестивалю, прийшла його партнерка по проекту «Танці з зірками-2» Єлизавета Дружиніна.

– Я щороку приходжу на «Країну мрій», – каже Ліза. – Цього року і Олега підтримую, і оркестр «Либідь», який грав у мене на весіллі (Олег на ньому був свідком). Сьогодні накупила собі купу сувенірів, прикрас, книжок. Страшно подумати скільки грошей витратила. Але таке ж тільки раз на рік буває. Вражена атмосферою радості та єдності.

А сам ідейник «Країни» зізнався, що за усі 5 років фестивалю найбільшою складністю у його реалізації була загроза закриття фесту.

– Мені здавалось, що нашим чиновникам цей фестиваль заважає, – каже Олег. – То нагнали купу міліції, то розігнали, то електрику відключили, то ще щось. Але цього року була лише легка луна, тяганина із дозволами.
До речі, «Країна мрій» мало не єдиний український фестиваль, на якому немає ведучого. А в перерві між виступати гуртів грає українське етно. На самій сцені в якості декорацій цього року була лише велика червона емблема, яка нагадувала вирій – той світ, куди завжди прагне наше серце... у вирій до країни мрій.

Фотогалерея з фестивалю>>>
Фото Олени Грози