«Крок»: фестиваль, що зупиняється на вимогу

Вихідними в Києві трапилась Подія. Саме так, з великої літери, я пишу про чи не останній «чесний» кінофестиваль без пафосу і бабла. У п'ятницю, 23 січня, в Будинку кіно Національної спілки кінематографістів України розпочався «Анімакрок» - своєрідне відлуння міжнародного фестивалю анімаційного кіно «Крок-2008», що проходив наприкінці вересня в Росії. Протягом трьох днів кияни мали можливість абсолютно безкоштовно переглянути конкурсну програму фестивалю, розбавлену ретроспективами картин таких визнаних майстрів анімації, як Коджі Ямамура (Koji Yamamura) та Мішель Осло (Michel Ocelot).

Власне «Крок» - фестиваль яскравий та оригінальний хоча б тому, що його не можна «так просто» відвідати. Щороку, влітку або восени, фестивальна команда - конкурсанти, члени журі та обрані гості - сідають на який-небудь корабель і куди-небудь пливуть, переглядаючи під час плавання стрічки-претенденти і обираючи серед них переможців. Так, у 2008-му плавали маршрутом Санкт-Петербург - Москва, у 2007-му - з Ялти до Києва, через Херсон, Запоріжжя, Канів і Кременчук. Варто зазначити, що команда на кораблі збирається ще та: фестиваль відвідують найкращі професіонали-аніматори з усього світу.

«Крок» нерідко звинувачували в закритості, в його недоступності широкому загалу, тож організатори вирішили в буквальному сенсі «піти назустріч людям». Одна з такий зустрічей, вже п'ята за ліком «Зупинка на вимогу», і відбулася 23-25 січня в Будинку кіно.

Безперечно, сучасна анімація переживає бурхливий розвиток. З появою комп'ютерних методів моделювання графіки робота аніматора з одного боку полегшилась (грубо кажучи, не потрібно більше вручну вимальовувати кожен кадр), а з іншого - набула нових, небачених раніше, можливостей для втілення фантазії автора. Сучасна анімація - це не просто рухома картинка, не просто мультфільм - це складне і витончене мистецтво візуалізації, складне тому, що об'єднує в собі відразу декілька видів мистецтва. Анімаційне кіно - це і живопис, і музика, і текст, і кінематограф. Хороший аніматор мусить однаково добре уміти робити все. Анімація - це мистецьке п'ятиборство і якщо ти добре стріляєш, то плавати повинен не гірше.

На жаль, українська публіка до нової анімації, схоже, ще не готова. У свідомості українців продовжує лежати совєтський стереотип про мультики як продукт несерйозний, дитячий. Ось і поприводили матусі своїх дітлахів, а в процесі показу фестивальної програми з жахом затуляли їм очі...

Запевняю вас, сучасна анімація - цілком дорослий самостійний жанр. Впевнений, за анімацією - майбутнє. Байдуже, що це: кумедний чоловічок, намальований олівцем в блокноті чи спецефекти до «Володаря кілець» - все це є анімація!

Дуже прикро, що в Україні цього не розуміють. Дуже прикро, бо відсоток українських стрічок на фестивалі «Крок» мізерно малий.

Цьогорічний «Анімакрок» за доброю традицією попередніх фестивалів порадував класними ретроспективами. Серед них - показ старих і нових стрічок монстра сучасної анімації Коджі Ямамури (чого вартий хоча б його «Сільський лікар Франца Кафки» - експресивний, похмурий, моторошно-хворобливий фільм в жовто-чорних кольорах) і добірка робіт француза Мішеля Осло (між якими затесався навіть намальований ним кліп на пісню Бйорк (Bjork) «Earth Intruders»).

Фільми Осло - повна протилежність фільмам Ямамури. Його

театр тіней - це легкий, сповнений світла і грації романтичний стьоб над казками Шехерезади. А неймовірні паперові мережива у фільмі «Винахідники» викликають щире захоплення і щирий жаль, коли їх спалюють в кінці.

Конкурсна програма - студентські та дипломні фільми - сподобалась менше. Чимало було досить «сирого», недодуманого матеріалу, були стрічки відверто незрозумілі або такі, що викликали негативні емоції - чи то надмірною кровожерністю, чи то сірістю кольорів, чи то банальною ницістю, як у випадку зі словацьким фільмом «Чотири». Ґран-прі фестивалю - доволі сумбурна, як на мене, бельгійська стрічка «Мандрівник» режисера Йоана Польфора - не сподобався взагалі, як і наївна дитяча казочка «Хвіст миші», що отримала за підсумками осіннього «Кроку» приз глядацьких симпатій.

Загалом підтвердилась тенденція минулих років: сучасна анімація продовжує тяжіти до мінімалізму і чорно-білої кольорової гами. Привид неодекадансу витає над більшістю робіт. Сум, криза, істерія, сумнів, біль - ось головні символи нашої епохи, якими бачать їх режисери-аніматори. На фоні такої кількості похмурих стрічок легкі динамічні роботи, як от «Король забуває» Вероніки Федорової, особливо припадають до серця.

У будь-якому разі, мій погляд не є і не може бути об'єктивним. Самі аніматори визнають, що кадр анімаційного фільму дуже насичений і осягнути таку кількість матеріалу за три дні - справа марна. Неймовірно, але факт: серед усієї програми, навіть серед тих робіт, що особисто мені не сподобались, жодна робота не лишила мене байдужим!

На цьому дозвольте розкланятись. Хочеться вірити, що негаразди й надалі оминатимуть «Крок» і що наступного року фестиваль «Анімакрок. Зупинка на вимогу» знову завітає до Києва.

Більше інформації про «Крок» - на офіційному сайті фестивалю www.krokfestival.com.