Київський "Октоберфест"
Пиво, сосиски та конкурси – це чудово. Але чи можливі запальні розваги без “смачної” музики? Київська версія “Октоберфесту”, що тривала зовсім не в жовтні, а з 21 по 23 вересня, “частувала” гостей з фолькового казану, наповненому естрадно-драйвовими “Гуцул Каліпсо” і “Лепріконсами”.
Лицарями цієї “маленької Баварії” можна сміливо назвати “Гуцул Каліпсо”, адже вони три дні поспіль пили пиво і виступали на фестивалі – комбінація не з легких, зважаючи на те, якими величезними кухлями на німецький кшталт розливали під шатрами на стадіоні “Спартак” хмільний напій. Щоправда, Андрій Рудик під час виступу кілька разів сходив зі сцени… Але щоразу повертався з новою тарою, що могло означати лише те, круговорот пива в організмі – річ приємна і ненапряжна.
Традиційний “Гуцульський” трек-ліст, відомий кожному, хто хоч побіжно слідкує за чернівецькими забіяками (“Рекет-ганстєра”, “Звізда”, “Гуцула-дракула” тощо), пожвавив новий бойовик “Іво Бобул”. Справді, не такий він вже і новий – а давній шлягер “ТНМК”, переспіваний “Гуцулами” із щирою земляцькою гордістю (Іво Бобул теж з Чернівців, хто не в курсі). “Загрозлива” хрипла читка Боді перетворила “Іво Бобула” з пісні-екшен, в екшен з елементами хорору. Але ж, звичайно, у “Гуцульскій” подачі будь-який жанр сприймається через призму ексцентричного іміджу гурту: люди, що вертяться дзиґами у хаотичних танцях, і носять окуляри “Ізюм” з зеленими оправами, можуть змушувати тільки посміхатися, ніяк інакше.
“Лепріконси” “хедлайнерували” в суботу, 23го. Виявилися вони нахабно-артистичними створіннями і налагодили контакт із залом з перших акордів і з перших жартів Іллі Мітька. Це й не дивно – адже в цього білоруського парубка за плечима роки “віджеювання” на нашому “М1”, які обірвалися скандальним звільненням з “Молочних братів”. Але менше з тим, талант тримати увагу публіки не проп’єш. “Лепріконси” сіяли зі сцени суміш із “слов’янського” шансону, білоруських пісень, каверів на поп-мотиви і власних хітів. Також жартували з приводу бобруйської філармонії, до якої вони належать, і просили публіку називати їх “заями” і кликати на “біс”. На біс “заї”, звичайно, зіграли “Халі-галі” і “Москвіч”.
