Львів’ян перевірили на «Х-фактор»

Найпопулярніше співоче шоу світу «Х-фактор» нарешті дісталося України. Команда телеканалу СТБ, який торік викупив права на британський проект, вирушила на пошуки вокалістів, чий талант вартує двох мільйонів гривень. Маршрут кастингів пролягає через шість міст-мільйонників. Розпочали із Дніпропетровська, де співати бажання виявило понад дві тисячі осіб. Цими вихідними «Х-фактор» шукав голосистих обдарувань у Львові. Попереду –  Донецьк, Одеса, Харків, Київ. 

Львівський кастинг, якому передував прямий ефір і міні-концерт за участі фіналістів шоу «Україна має талант!» травесті-діви Урсули і співачки Юлії Кувшинової, відбувся  на стадіоні «Україна» і зібрав чотири сектори меломанів, а це – понад три тисячі людей. Щоправда, лише половина з присутніх виявила бажання похвалитися своїми вокальними даними перед командою телеканалу, серед них була ціла рота місцевих знаменитостей, від Василя Васильціва до Владіслава Левицького.

Ще з-поза ранку до реєстраційної будки біля входу на стадіон вистроїлася черга охочих пройти прослуховування, яке мало розпочатися о 13 годині. О 10-й гостей та зареєстрованих учасників запросили на трибуни, роздали прапорці і попросили усміхатися – розпочалося пряме включення на каналі, а згодом – і просто зйомки до майбутнього «репортажу». Так тривало з кілька годин. Народ на трибунах зігрівався, як міг, оптимізму меншало пропорційно до тривалості чекання, поволі ентузіазм зникав… А телегрупа усе просила: «А тепер разом співаємо «Червону руту» і широко усміхаємося, ми зніматимемо крупні плани!», але народ реагував дуже мляво і ніяк «Червона рута» в пісні не розквітла. І чим тільки не намагалися розворушити народ, аби тільки зняти масовий психоз від радості перебування на кастингу до шоу – і гарчанням моторів залізних конів байкерів, і знаними ритмами запальних мелодій, а народ все ніяк – чекав, мерз, кис... 

Найорганізованіше масове прослуховування

Нарешті зйомки завершилися. Ворота на поле відчинилися і зареєстрований люд з трибун запросили на прослуховування, викликаючи за номерами. Загалом організація кастингу гідна похвали. Спершу люди, які потрапляли на поле, займали чергу біля одного із п’ятнадцяти наметів – це був перший етап. У кожній з них була особа (не фахівець з музичних питань, а просто людина, яка вміє слухати і знає, кого саме шукає канал), яка визначала, піде учасник далі чи «на вихід з речами». Усіх, кому пощастило, дівчина з гучномовцем запрошувала у велетенський білий намет – заповнювати анкети і реєструватися на прослуховування «на камеру». Приймали і опікувалися у наметі учасниками, як вдома – з гарячим чаєм, лампами-обігрівачами, і…ксероксом – для тих, хто не приніс із собою копію паспорта. Охорона пильно стежила, щоб черги не перетворювалися на натовп, а дівчинка-глашатар терпляче пояснювала у мегафон усю необхідну інформацію.

За кілька годин у наметах оперативно прослухали понад півтори тисячі осіб. Тривалішим процесом виявилося прослуховування далі. Спершу – викликали іногородніх, і це була правильна тактика. Адже люди приїхали не лише з Львівської області, але й з Вінниці, Києва, Франківська... Організатори не могли дозволити людям ночувати на вокзалі. Попиваючи чай, учасники вбивали час, нудьгу і чекання народними піснями. І вже близько 21.00 організатори схопилися, що всіх в один день таки не прослухати – викликали групами, просили прийти наступного дня з новими силами. Половина з тих, кого запросили «на завтра» на виході зі стадіону дякувала і відмовлялася, пояснюючи: «Не хочу ще один день змарнувати у наметі, очікуючи…». Ті ж, кому таки пощастило потрапити на сцену перед камеру, вилітали з цього етапу або залишилися без відповіді. Знімальна група усім відповідала лише два варіанти: «Ви нам не підходите!» або «Ми вам зателефонуємо!».

«Рада, що спробувала – більше не хочу»

Серед охочих поборотися за два мільйони були й ті, хто впевнено почувається на львівській сцені і має досвід за плечима. Тут була крута тусівка музичного Львова – і поп-виконавці, і старожили рокери, і джазмени, а зокрема – Олена Корнєєва, Владіслав Левицький, Людмила Ясінська, Василь Васильців, басист гурту Green Silence Юрко Рокецький, басист Андрій Акимов,  Олег «Калич» Калитовський, ударник з Vox Populi…  Для більшості з них кастинги – річ звична, проте, для декого – відбір таки став першою і, мабуть, останньою спробою.  

– У мене від кастингу позитивне враження, – ділилася фіналістка «Шансу» Олеся Киричук. – Все організовано на високому рівні. У другому прослуховуванні мені пощастило познайомитися з Оксаною Марченко. За день зустріла багацько знайомих, приємно, що люди боряться і не втрачають шансу витягнути свій щасливий лотерейний білет.

– Я йшов на кастинг не за грішми, а з метою показати свою творчість широкій аудиторії, а не лише інтернет-спільноті, – пояснював Василь Васильців, який одним з перших побував на другому прослуховуванні. – На кастингу виконував виключно свої пісні і, якщо пощастить пройти на теле-кастинг (вони відбуватимуться у червні), теж їх виконуватиму. Хоча й від грошей не відмовлюся, витратив би їх на продюсування власної творчості. А наразі готую концерт у клубному стилі, завершую написання магістерської дипломної роботи з маркетингу і готуюсь до екзаменів, адже через два місяці закінчу Комерційну Академію.

– Моя мета була – два мільйони, – іронізує Катрін Дзігуа, вокалістка, ді-джей радіо «Люкс».  –  Згодом, коли дізналась, скільки в разі проходження часу треба буде сидіти в Києві – мета відпала. Але вирішила, що раз я вже тут, то «посвічуся» перед Кондратюком. А от може якраз і запам’яталася б йому чимось? Але, зясувалося, що Ігора на кастингу немає. Та й запрошення «співати на камеру» так і не дочекалася – запросили «на завтра». Звісно, не пішла… Це моя перша участь в таких штуках, бо всі решта обіцяють попсову кар’єру, а тут – касу. Зрештою, це було несерйозно, просто цікаво було побути «всередині». Досвід, швидше, корисний. Висновки: нічим новим українську сцену шоу не здивує, бо там у фаворі поп-пісні, а не унікальні таланти… Рада, що спробувала, але більше не хочу.

Першим і останнім став кастинг і для Андрія Акимова. Після шестигодинного чекання, його також запросили «на завтра», але «завтра» музикант вирішив не марнувати:

– Мети не було, йшов просто спробувати сили, – каже він. – Якщо мене вже й намовили взяти участь у конкурсі, то треба було сходити. Такі кастинги обезусоблюють людину і формують з неї автомат за відповідними критеріями…

Пощастило потрапити на друге прослуховування Людмилі Ясінській і Владіславу Левицькому. Людмилу попросили заспівати, а згодом розпитували «Скільки років?» і «Чому незаміжня?», а наостанок пообіцяли перетелефонувати. А от Владіслав Левицький вийшов із прослуховування повному шоковому нокауті від нефаховості людей, які оцінюють вокалістів.

– Я ще не видав і півзвуку, як «журі» почало мене переконувати, що пісня «Соколята», назву якої вони вичитали у анкеті – не для мене, – розповів Владіслав. – Хтось вимовив «Соколята?» і пролунав сміх, а далі 10хв переконань… А наостанок попросили заспівати якусь їм відому пісню, бо, мовляв, як вони будуть знати, чи я співаю ту мелодію, що в оригіналі, чи в «іншій тональності». Після проспіваної пісні Пономарьова «Човен», сказали, що він якось не так її співав… І обіцяли зателефонувати.