«Маленький принц» проти колючок дорослості
На дорослій сцені театру для дітей та юнацтва — прем’єра за твором Антуана де Сент-Екзюпері
«Маленький принц — не стільки персонаж, скільки стан душі, який ми в дорослому віці втрачаємо, коли стаємо прагматичними, забуваємо, що таке вібрація душі», — так режисер Олексій Кравчук окреслює концепцію вистави «Повернення» за мотивами «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері, прем’єра якої відбулася в рамках проекту «Вечори дорослої сцени» Першого українського театру для дітей та юнацтва.
Автор постановки акцентує на мотиві повернення до самого себе, до дитини в собі, відкриття себе в собі. За його словами, спектаклі «Оскар…» (за твором Еріка-Емануеля Шмітта) та «Повернення» — своєрідна дилогія на тему пошуку людини, роздумів про те, яким має бути наше життя на землі, як пізнати себе. Режисерська концепція Олексія Кравчука передбачає ще одну виставу цього умовного циклу — за «Одкровенням Івана Богослова».
Ностальгійний мотив повернення дуже красиво й переконливо працює в прем’єрі й через проектовані на напівпрозору завісу кадри з постановки «Маленького принца» в цьому театрі 1994 року (режисер — Алла Бабенко, серед задіяних акторів — Сергій Кустов і Ольга Гапа, які грають і в новій виставі).
Історія «Маленького принца» дуже камерна й приватна, у кожного своя. Водночас вона містить максими («Найголовнішого очима не побачиш, добре бачить тільки серце» і «Ми завжди відповідаємо за тих, кого приручили»), які вже, здається, давно є універсальними, й іноді з подивом дізнаюся, що цю казку для дорослих про сутність дорослості й дитинності не всі, виявляється, читали.
Концепція вистави акцентує на опозиції «дорослий-дитина». Четверо акторів (Сергій Кустов, Олена Крилова, Ольга Гапа, Леся Шкап’як) розповідають історію Маленького принца, витворюють його образ. Вечірні костюми (художник — Дарія Зав’ялова) наче апелюють, що історія стосується кожного з нас сьогоднішніх. Однак «осучаснення» через пісні-співи «про любов», «про ружі» дисонує з ліричною та камерною історією про важливість не втратити дитину в собі. Цей недоречний пісенний струмінь відволікає, зокрема від суму, яким пройнята історія Маленького принца. Особливо відчутно, наскільки ці співи недоречні, у фіналі постановки, коли вони вже не лунають, а звучить тільки музика почуттів, музика прощання й легкого смутку.
Вдалою є мінімалістична візуальна концепція спектаклю: на сцені — пісок, напівпрозора завіса, за якою, наче у дзеркалі, періодично промовляють актори. У «Поверненні» нема загравань, підкресленого позитиву, а є пронизливі паралелі з реальними життєвими історіями, привнесені акторські вкраплення, як-от про те, що дорослість треба залишати на вішаку в театрі.
За словами режисера, після прем’єри репетиції вистави триватимуть, і постановка змінюватиметься, зокрема внаслідок взаємодії акторів, адже, переконаний Олексій Кравчук, «актор на сцені — король». Працювали в театрі й над нюансами перекладу, зіставляючи різні його версії українською мовою (перекладали «Маленького принца» Андрій Жаловський, Анатоль Перепадя, Леонід Кононович, В. Герман), а також консультуючись зі знавцями французької мови.
Актор Сергій Кустов розповідав на зустрічі з журналістами, що в процесі підготовки вистави вчився, щоб не заплакати: «Адже ця річ дуже сентиментальна, вона стосується кожної людини на Землі, якою вона є, внутрішньо чистої, душевної… Важливо відкрити душу, не збрехати самому собі, сказати, що моя квітка беззахисна, її треба зберегти. І я зрозумів, що ми не маємо плакати на сцені, а маємо очищати глядачів. Ми створюємо Маленького принца, виводимо його на сцену. Іноді демонструємо свої стосунки, режисер дав нам таку змогу. Важливо дати можливість глядачам відчути, що вони мають шукати свій особистий рай — дитинство, спокій своєї душі, радість, пізнавати себе, реалізовуватися. Пропонуємо трепетну річ, дивлячись яку, треба залучати здогадки, фантазію, досвід. Процес, який ми самі пройшли як актори. Робимо психологічний акт — очищуємо людей дитинством. І за майже рік роботи над цим матеріалом душа від «Маленького принца» не стомилася…».
Помічник режисера й актриса Олена Крилова так окреслює свої відчуття від «Маленького принца»: «У кожному всередині в куточку сидить маленька дитина і плаче. Треба про неї згадати. Навчитися радіти життю. «Оскар…» і «Повернення» показують шлях до дитини. Ще один мій висновок із роботи над цим матеріалом — те, що всі ми ранимі, усі обростаємо колючками, щоб захистити свою тонку душу. Але важливо знати, що можна відкритися, не боронитися, бо інакше закриваємося не тільки від ворогів, а й від друзів».
