«Мертвий Півень» - живіше і жвавіше за живих!

У час, коли «курва радіо, телебачення, преса» остаточно отруїли інформаційний простір, політичні проститутки і бандити змагаються між собою у красномовстві, думаючи, як би урвати більшого кусня з пошматованої і зґвалтованої держави, існують «Мертві», живіші за живих. Нічого спільного з Хічкоком і з новомодними американськими страшилками. Просто, ще одні люди, які не продаються і не зраджують раніше обраним ідеалам. Колись львівський, а тепер гурт таки, справді, всеукраїнського масштабу, «Мертвий півень» завітав до пивного клубу «Майдан».


– Місько, які у тебе враження від нашого міста? Я знаю, що ви сьогодні трохи встигли тут поблукати.
– Ваш «Майдан» абсолютно фантастичне місце. Цей клуб одне з таких кайфових вражень від Луцька. В інших містах таких клубів немає, у Харкові, наприклад, нема, а у Львові їх фактично можна на пальцях однієї руки порахувати, та й у Києві теж: там переважно кислотні клуби, а щось цікавішого, такого, як тут…. «Майдан» рок-н-рольний, але складається враження, що ось зараз ти завернеш у наступний зал і побачиш щось цілком нове, несподіване. Видно, що Ігор, який цим займається, вклав сюди багато душі і праці, і це по-справжньому для нього важливо. Ще вразив будиночок, який скульптор зробив собі над рікою. («луцький будинок з химерами»). Зустрічати таких фантастичних диваків – це кайф. Такі люди є по всій Україні, і в Луцьку, виявляється, є свій. Це, власне, було відкриттям, таким собі «ух, ти!».

– Наш DJ Слава, з яким я встигла переговорити перед концертом, сказав: «Ти знаєш, приїхали і відразу почали грати, інші довго ґвалтують техніку, настроюють, налаштовують, комизяться, а ці, просто почали грати»… На наступний день після концерту ви їдете до Польщі, ця подорож пов'язана з твоєю акторською діяльністю чи безпосередньо з «Півнями»?
– З різними справами. У Кракові відбуватиметься фестиваль документального кіно. А ми разом з режисером театру «Арабески» Світланою Олешко час від часу займаємося документальним кіно, сподіваємося там знайти партнерів і для театру, і для «Півнів». Ми і альбом новий збираємося продукувати у Польщі…

– Місько, цікаво, а як Андрухович ставиться до вашої багаторічної співпраці? Ходить такий міф, що він начебто навмисне написав останню збірку верлібром для того, щоб то неможливо було покласти на музику. Я розумію, що це жарт, але все ж таки…
– Та Андрухович і раніше писав верлібром. (сміється) Просто тепер це інші вірші.

– А з чого розпочалася ваша співпраця?
– «Півні» починалися в кінці 80-х на початку 90-х, тоді й вірші Андруховича почали ними співатися. Чи, скажімо, інспірувати на взаєм один одного. Ця співпраця триває вже близько 15 років. Ми любимо Юрка, у нього, справді, хороша поезія. І тепер так склалося, що збірка поезій «Пісні для Мертвого Півня» перетворилася в альбом «Пісні Мертвого Півня». Там, безперечно, не всі вірші, які є у збірці, але ті, які просилися вже і тепер, є. Достатньо актуальні тексти – є і стьобні, і серйозні. Власне, такі, які і ми зараз, трохи доросліші, але все ще розбишаки.

– Виходить так, що багатопланова поезія ще й лягає на музику. Ти ніколи не мав такої думки, що, можливо, люди будуть більше слухати і зважати на тексти, ніж на музику, що музика виявиться на другом плані?
– Може так і бути, чому ні?

– Це не страшно для «Мертвого Півня»?
– Ні, я, особисто, не боюсь цього. Різними людьми по-різному сприймається. Власне, тому і цей альбом є таким різним, різноманітним, зрештою, як і всі наші пісні, альбоми. Це було для нас цікаво, такий собі експеримент. В результаті вийшли чоловічі пісні, які, думаю, і жінкам будуть цікаві. Зараз ми маємо такий фантастичний час, чи стан цього колективу. Усі з'їхалися до Харкова і записали альбом протягом шести днів. Зранку сходилися в кафе «Остання барикада», брали з собою інструменти, барабанні палички, пили там каву, їли. Це все відбувалось до обіду, а ввечері ішли на студію записуватись.
Така собі спільна творчість. Кожен щось окремо уявляв, чи то я, чи то наш басист Джон Сук, чи то новий гітарист Мар'ян, чи Ромко Чайка, а потім це підхоплювалося усіма і містично-дивовижним чином складалося до купи.

– Я бачу, що сьогодні Ромко не приїхав до «Майдану».
– На жаль, він не зміг приїхати, бо має по суботах прямий ефір. Я жартома називаю склад нашого гурту «збірною України по футболу». Колектив фактично працює у трьох містах Львові, Києві і Харкові. Хоча ми намагаємося планувати так, щоб на концерти з'їжджалися усі, але воно кайфово, тому що ми живемо у різних середовищах, в різних містах, і це все дає якісь свої результати. Я б хотів розширити географію: Токіо, Париж, Нью-Йорк.. У нас достатньо великий досвід виступу по європах.

– І як сприймають?
– Дуже навіть нормально. Це, власне, і є такий собі рок-н-рол. Хоча зараз вже ніхто мені не скаже, що таке рок-н-рол, у цьому столітті, якогось визначення просто не існує. Іноземці казали: «Так, це ніби рок, але він ваш. Ми не можемо так грати і співати». Колись, у 1993 році був досвід виступу в Берліні, в якомусь культовому клубі. Серед слухачів не було жодного українця, Берлін є своєрідним Вавилоном. Були німці, австрійці, американці, італійці, китайці, але, коли нас після концерту тричі викликали на біс, я зрозумів, що це з одного боку успіх, а з іншого, це є музика, яка цікава не тільки нашим людям, тому що вони розуміють тексти. Хоча, тексти у нас, безперечно, хороші, тобто поезії.

– Але, попри це, вас практично неможливо почути десь на радіо чи телебаченні.
– Ми є неформат. Люди, які дозволяють собі робити те, що хочеться. Зараз це цікаво, бо країна змінилася, змінюється... Виступ у Харкові одного разу закінчився матеріалом в якійсь із газет, де одна з глядачок констатувала: «Это же МУЗЫКА, это же хорошая музыка, мы не отдадим такую музыку только оранжевым». На що їй зауважували: «Але вони таки «оранжеві». «Ну и что, это нормальная музыка», – відповідала дівчина. Тобто, це не шоу-бізнес у тому огидному українському варіанті, в якому він є. Ми робимо те, що хочемо робити.

– Місько, я знаю, що гурт поставив собі за мету об'їздити на підтримку нового альбому якомога більше міст України?
– Так, це справді мета. На осінь також планується більше десяти концертів різними містами , ну і невеличкий тур по Європі. Нам дуже цікаво зустрітися з нашою публікою, особливо після такої довгої перерви. Господи, та стільки різних ідей є, проектів.

– Аби часу і здоров'я вистачило це зробити. І грошей…
– Це теж, але про це не хочеться говорити. Нам своє робити.

– «Мертвий Півень» називають клубним гуртом. На великих майданчиках також подобається виступати?
– Я дуже не люблю це визначення «клубний гурт». Хоча, мені особисто, часом, приємніше виступати у клубі, де є безпосередній контакт з слухачами, такий собі спільно проведений вечір, усе ж таки співаємо разом із публікою. Під час вуличних концертів чи на стадіонах, коли від тебе відсувають натовп, хоча, то і є той самий глядач, який там за двадцять метрів намагається щось побачити. І ще, у клубах є одна перевага, після концерту можна вийти в зал і там знайти якусь симпатичну дівчину, поспілкуватися з нею…

– А вдома яку музику слухаєш?
– Ой, її дуже багато. Якщо коротко, то є два визначення музики: хороша і погана, якби не було поганої, я б не знав доброї, чи то пак, хорошої музики. Чомусь саме зараз пригадався ранній Девід Боуі. Як на мене, феноменальна постать. Історія Боуі – це історія всієї музики 20-го століття, не класичної, безперечно. Це те, що перше спало на думку, але зараз я поїду в Польщу і буду слухати польську музику. Ми, взагалі, її не знаємо. В Україні не знають, що робиться з музикою в тут, тобто у Львові не мають уявлення про Харків і навпаки, і т.д.

– Місько, ти вже певний час захоплено інсценуєш у харківському театрі «Арабески». Зараз у тебе на першому плані музика чи театр, я так розумію, що останнє.
– Власне, це була моя ідея-фікс. Цей театр найкращий в Україні, бо він живий. У хорошому сенсі експериментальний, але професійний. Тут цікавляться усім новим, що відбувається в світі, а не тільки тим, що було у минулому столітті в російській імперії, і для мене це страшенно важливо. Я кайфую, що мене туди запросили. Я актор, який час від часу виконує роль вокаліста, часом журналіста, часом Ірода, часом ще когось…. У мене розчетверіння, роздвоєння, розшестеріння особистості.

Передати вражень від концерту «Півнів» просто неможливо, сказати, що це був концерт, також. Своєрідне музично-театральне дійство, синтезоване на талановитих поезіях Юрка Андруховича і нестримній енергії музикантів.

Барбара з Яркою тримали увесь зал на долоні і їхній спів, рухи, жести разом складали прекрасну музичну екзистенцію, вибухаючи на початку кожної нової пісні і піднімаючи море оплесків та захоплення. Слід сказати, що однаково приємно і по-свіжому виглядали як нові пісні, на злобу дня, «And everybody fucks you» («Сто баксів на місяць і всі тебе трахають»), «Брат! Пiва кончілась, ти прєдставляєш? Піва кончілась, жена ушла!», «Without you» («Знову курва, радіо, телебачення, преса. Влада собі як влада: суцільні бандити»), «З біографії пілота», «Old soldier is very drunk», так і старі хіти «Реве та стогне» (про любов до Батьківщини), «Beautiful Karpaty», «Чуєш мила» («Текіла»), «Квазіамор», «Поцілунок», «Садок вишневий коло хати», «Ластівки», «Франсуа», «Літо буде», «Старенький харлєй», «Ето», «Пес №2». І щоразу Місько епатував публіку, то рвучи на грудях уявну сорочку, демонструючи широту і нестримність російської натури, під час «Брат! Пiва кончілась, ти прєдставляєш? Піва кончілась, жена ушла!»,то прикидаючись швидкісним харлеєм, то стьобним суспільно-загальним факером під час філософічної «And everybody fucks you», то ліричним П'єро у «Поцілунку», «Ето», «Пес №2». Ще той чортяка! Запалювала і Ярка Якуб'як, одна з небагатьох українських співачок, на яку і дивитьсь, і слухати завше приємно. Майстерно відпрацював легендарний гітарист Джон Сук, та й усі інші музиканти… Отже, повністю вражень від дійства передати не можу, тому раджу усім найближчим часом очікувати концертне DVD « «Мертвий Півень» в Майдані», дай то бо', щоб звершилося. А наш пивний клуб і надалі буде працювати для думаючої і небайдужої аудиторії, так що усім «приготуватись до бомбардування» хорошою і якісною музикою. Разом з живими «Мертвими Півнями» і ми будемо по трохи виживати у цьому скурвленому середовищі, сподіваючись, таки, що не все і не всіх можна купити. Продати, так, а от купити, трясця кому вдасться! Мистецтво, музика, рок-н-рол, приємне товариство не купується за гроші, як і любов, як і дружба, як життя!