Міжнародний фестиваль "Шешори Подільські": про людей, але не для людей

12-14 липня, вшосте в своїй історії і вдруге в Воробіївці відбувся фестиваль „Шешори”, з приставкою „Подільські”.

Фестиваль, що планувався організаторами, як мандрівний, вже вдруге гостював на Вінницькій землі. Але, не дивлячись на всі обіцянки організаторів продовжити подорож далі, фестиваль і так зібрав рекордну кількість людей, ставши, таким чином, найбільш відвідуваним за всі роки свого проведення.
Більше фото у розділі "МАРМИЗИ"
Фото: Ірися Фролова, Олексій Ковалевський, Павло Коваленко

Проте, велика відвідуваність – не означає вміла організація, на чому ми могли пересвідчитися вже за день до офіційного відкриття фестивалю, 11 числа.

Організатори ніби і не очікували такий наплив народу, тому виглядали повністю розгубленими – прохання пройти на реєстрацію все частіше йшли через лайку, а на питання новоприбулих про те, де їм краще всього розмістити намет, люди, з відповідними бейджами організаторів та волонтерів, лише знизували плечима, розводили руками чи казали „розбирайтеся самі”.

Не вдалася організаторам і задумка з дровами – на місцях, де ще в перший день знаходилася підготовлена для відвідувачів деревини, вже на другий день стояли намети, а деревини, як слід простив. Те саме можна сказати і про засоби гігієни – лише теплі згадки нашої бригади про „Уніж” тримали на обличчях посмішки.

Але, поборовши перші негативні враження і переночувавши ніч біля важко здобутого на вологій землі вогнища у наметовому містечку, зустрічали день відкриття фестивалю.


Перший день став днем відкриття багато численних майстерень та об’єктів фестивалю. Цьогорічні „Шешори” порадували своїх відвідувачів цілим різноманіттям забавок на будь-який смак: від вже знайомої з „Уніжу” художньої майстерні від Яреми Стецика та Підплечівської школи до ленд-арту аргентинського художника Алехандро Гузетті, що робив об'єкти для своєї інсталяції „Летючі рибки” з відходів пластикового посуду, та „духовного села” Верхня Букатинка Олексія Альошина, мистецькою площадкою, що стала альтернативою традиційним дискусійним клубам. Були присутні і традиційні для фестивалю майстер-класи: гончарство, ляльки-мотанки, клаптикове шиття та розпис по склу. Останні три власноруч впродовж фестивалю вела пані Людмила Тесленко-Пономаренко, і, винен зазначити, робила це блискуче, показуючи, як справжній професіоналізм і знання справи, так і надаючи допомогу і виказуючи приязнь всім відвідувачам фестивалю. Цьогорічним же нововведенням можна беззаперечно назвати школи танців (були присутні традиційні хороводи, гуцульські, єврейські, польські та навіть шведські, індійські та східні школи) та співу (від традиційного українського та грузинського до єврейських наспівів – нігунів).

Опівдні, в саму спеку, до своєї прохолодної і затишної зали запрошував кіно клуб, що демонстрував відбірні документальні та анімаційні фільми не тільки українських, але і зарубіжних майстрів короткого метру.
Коли ж вона стала поволі спадати, розпочалась основна частина фестивалю – музична. Беззмінним ведучим цьогорічної програми став Павло Нечитайло і, варто зазначити, справився з поставленним завданням на вищу оцінку. А його ідея щодо пошуку людей, які загубилися, шляхом коротких об’яв зі сцени вдало заповнювала паузу між виступами гуртів.

Першими на сцену з'явилися етноформація із Грузії „Анчісхаті”, доволі відомий в Україні гурт „Стріла” та подоляни „Чопова криниця”. Нечисленним глядачам, що прийшли послухати ранні співи, не дивлячись на спеку, гурти прийшлися по душі, відігравши свою програму весело, легко і з усмішками.

О 19-й, коли нещадне сонце вже остаточно закотилося за хмару, розпочався блок „основних” гуртів. Розпочав його вихід шведсько-української формації Folk Now.

Але передувала її виходу трагічна звістка – на пляжі втопився 28-й річний вінничанин. За словами очевидців – хлопець пірнув з каменю і не сплив. Пошукові роботи велися близько години в безпосередньому місці утоплення, і близько трьох годин по водоймищу річки. Нажаль, вони дали результат лише під кінець фестивалю, до того ж маловтішний для родичів і близьких чоловіка. Як виявилося невдовзі – травми на цій водоймі є справою звичною: у четвер розрізав ногу склом хлопець з івано-франківська, а вдень ще один горе-пірнальник обмежився зламаною рукою.
А для самих стійких вечір закривав DJ Uzun, в програмі якого спочатку були кращі мікси пісень, що гралися за вечір, а пізніше – і світові електронні та поп хіти.
Для тих же, хто далекий від клубної сцени і ще не волів віддавати себе в руки Сонька-Дрімка, до себе запрошував російський ансамбль „Дербеневка”, що презентував на нічному театральному майданчику власний фольклорно-етнографічний центр.


Другий день розпочався з затвердження символом фестивалю містичного персонажу на ім'я „Артур”. Власне, затвердження це відбувалося через постійний вигук даного імені, що виникав по різним куткам наметового містечка. Достеменно взнати, хто такий був той „Арт-у-у-у-р” не вдалося, адже повстало відразу близько 5 версій, що окрім фантастичних, здавалися правдоподібними: від місцевого пастуха корів до криворізького студента Артура Тесленко. Проте, це внесло окрему долю позитиву в цьогорічний фест, зробивши з „Арт-у-у-у-ра” місцевого джа – тим, кому щось було треба, варто лише було вигукнути „Арт-у-у-у-р”, і відразу кілька чоловік приходили на допомогу. Близько опівдня, люд, що втомився від „Арт-у-у-у-ра” почав ховатися від спеки на ярмарку, в Чайний Клуб, на прокат катамаранів чи в Мистецький Центр „Дах”. Те, що ярмарку винесли за межі території фестивалю вважаю величезним плюсом організаторів – це позбавило зайвої штовхатні і непорозумінь між охороною та торговцями. Окрім ярмарки, там же розташувалися всілякі виносні кафетерії, що пропонували відвідувачам цілий букет різноманітних страв: від традиційного борщу та вареників, до хот-догів та піцци. Єдиним проколом, визнаним усіма відвідувачами фестивалю, було відсутність „Микулинецького” пива, яке за 5 років стало одним із символів фестивалю.
Чайний Клуб зустрічав відвідувачів приємним розташуванням в тіні, смачними рецептами чаїв та приязним персоналом. Власне, люди, що до нього втрапляли, залишалися в ньому по кілька годин, а деякі навіть до вечірньої програми.
Прокат катамаранів та М.Ц. „Дах” не порадували нічим новим. Одні були занадто тривіальні, хоча катання Бугом – це також певний екстрім, а другі – ще не до кінця готові. Їхній час прийшов пізніше, по закінченню фестивалю.

Вечірня програма розпочалася годиною раніше, де на сцені „юрта” презентував свою нову платівку „Тайстра Чугайстра” гурт „Бурдон”. Не втратили вони нагоду пізніше виступити і на „великій” сцені, разом з білоруським гуртом Guda та подільськими ансамблями „Журавка” та „Берегиня”. Зі згаданого квартету „Бурдон” та білоруси виглядали професійніше і злагодніше, проте подоляни порадували публіку красивим автентичним співом. А відкриттям вечора стали шведи із Triller. Приємні панове, до того приязно навчаючи всіх охочих своїм етнічним танцям, не підвели і на сцені, відігравши чудовий концерт з просто божественною скрипкою. Як вдалося розпитати гурт після виступу, виступають вони переважно з акустикою, тому подібний електричний проект став для них певним відкриттям і шляхом вперед. Сподобалися і PoliКарп з України та Maraca з Чехії. Перші, що на сорок відсотків складалися з учасників гурту „Карпатіяни”, зуміли задати гарного тонусу і драйву виступу, а другі – покорити всіх чудовим жіночим вокалом та нетрадиційним звучанням. Хедлайнери ж у цього вечора були Тимур Фішель та Харків-Клезмер-Бенд. Гурт, відомий своїм саундтреком до вистави „Радіошансон” театру „Арабески”, порадував файним сценічним звучанням і нестандартними ходами. Іноді здавалося, що музиканти на ходу придумують музику спеціально для цього вечора. Правда, публіка із-за експресивної поведінки та висловлювань Фішеля гурт до кінця так і не прийняла. А поки „клезмери” завойовували собі публіку, „нічних театралів” очікувала справді гурманська страва – чеський театр маріонеток Lišeň. Гра з тіню та ляльками створювала атмосферу справжнього дива, а чудове озвучення з м'яким акцентом та живими інструментами, лише помножувала його. І тим, хто пішов після першої „доброї” казки варто було лише кусати лікті – після них театр показав дві вистави, що нічим не поступаються, а часом і перевершують режисерські роботи Кустуріци та Альмадовара.
Підводили ж риску під другим днем „Банда Аркан” та VJ-бригада PDTA. І хоч візуалізації не представляли собою щось по справжньому цікаве, те, що робилося на сцені не могло не подобатися. Дикий мікс з електроніки та традиційних українських інструментів заводив публіку не гірше, ніж знані майстри своєї „Мартові” та „Пропала Грамота”, що виступали на день раніше. Концерт закінчився близько другої ночі, а ще через дві години світанок обозначив початок заключного дня фестивалю.

Третього дня люд, надивившись на мистецтво і натанцювавшись, масово пішов на екскурсії. Їх організаторами було запропоновано аж дві – „Енігматичне Поділля”, що розповідала про скриті природні пам’ятки на території Воробіївки, та „Екостежина”, яка ставила на меті звернути увагу люду до проблем екології місцевості. 
Поціновувачів же кіно, нажаль, очікувало розчарування. По технічним причинам так і не був показаний документальний фільм про гурт „Перкалаба”, знятий польськими документалістами. Натомість, глядачам було запропоновано ще кілька чудових анімаційних стрічок.