«Music Fest in KPI» гучно вдарив роком!

Цьогорічний Music Fest in KPI почався з пошуків місця, де, власне, й мав відбутися цей захід. Київський Політех – сам по собі доволі велике містечко посеред міста, 34 корпуси, в яких часто самі студенти блукають, не кажучи вже про немісцевих журналістів :). Міні-мапа на афішах давала тільки один орієнтир щодо знаходження Малої зали Дому культури КПІ – розташована поряд бібліотека – дуже велика допомога… Але побродивши півгодинки і добряче поліпшивши власні знання з географії університетського містечка, я таки дістався місця призначення і приготувався до цікавого музичного дійства – першого дня фестивалю.

З невеликим (усього 20 хвилин) запізненням дійство почалось. Першим виступав New Age-гурт «Небесная река». Їхня музика – це заспокійливі, довгі, атмосферні композиції без участі, які виконуються з використанням кількох національних інструментів – щоправда, не українських, а індійських. Річ у тім, що учасники гурту захоплюються езотеричними східними (чи псевдосхідними?) вченнями, згідно з якими людина повинна «звернутися вглиб себе», за допомогою музики «налагодити зв’язок із космосом» і відчути над головою «енергію пандоліні» (чи щось на кшталт цього). Оця енергія, як розповіли музиканти, була відома ще предкам українців – людям трипільської культури, і вони малювали її на своїх глиняних виробах.

«Небесная река» не тільки розсмішила, але й занадто заспокоїла глядачів (яких до цього часу зібралося значно більше, ніж могли вмістити стільці в залі, тому багато людей стояло під стінами). Мабуть, тому вони так байдуже відреагували на прохання наступного гурту – «Singleton» – поздійматися зі стільців і танцювати в ритм драйвовій музиці. Слему не вийшло, тільки декілька дівчат і хлопців поблизу сцени конвульсивно рухались і стрибали. Це, втім, не завадило насолоджуватись музикою. «Singleton» виконує пісні англійською мовою, і музику їхню можна охарактеризувати як британський рок – дуже енергійний, емоційний, приправлений сильним голосом вокалістки, цей гурт мав би всі шанси стати популярним, однак у нашій країні не в фаворі свої й при цьому іншомовні команди. На захід же їм рватися рано.

«Город солнца» – наступна музична страва вечора – вочевидь, давно очікували на більш-менш спокійну атмосферу в залі, адже відразу попередили про свою камерну і навіть подеколи акустичну програму, нетипову для цього гурту й розраховану на сидячих глядачів-слухачів. Тому-то хлопці, чию музику називають «блюз-роком», грали значно більше блюзу, аніж року. Однак залу було розігріто, і українсько-російський репертуар хлопців пішов «на ура».

Глядачі фесту, підігріті як музиками на сцені, так і чимось іншим (на вулиці потім валялась велика кількість пляшок з-під пива), найкраще сприйняли останній гурт вечора, фактично хедлайнерів – «Самі свої». Під час налагодження інструментів їхній лідер прочитав великий політично-філософський вірш, а вже опісля розпочався запальний фольк-рок цієї команди. Люди в міру власної розкутості та тверезості підспівували (навіть якщо не знали слів), «могильними» голосами вигукували назву гурту (чи що їм хотілося), а особливо непосидючі влаштували під сценою танці (які переросли в невеликий слем). Перший день фестивалю закінчився весело і вдало.

Маштаби дійства, запланованого на другий день, вимагали більшої території, тож фестивальний майданчик перебрався до більш звичної пересічним меломанам великої зали ДК КПІ. Ведучий обіцяє багато лірики, але для початку «ми вас підігріємо хард-кором». На сцені з»являється «21 грам». У анонсах стилістика вищезазначених зазначалась як «нью метал», позаяк саунд радше нагадував industrial hard-core. І чи то рипіння мікрофонів (техніка часом не витримувала драйву «рубання»), чи то депресивність текстів, хтозна, але факт залишається фактом: наближення зими відчулося досить чітко. «Зима-а-а-а, зима-а-а-а-а» – додавав загальних вражень басист, позатим, завдання відкрити фест та відповідно налаштувати публіку команда виконала на «відмінно».

Одвічну дилему рок-н-ролу з приводу «живий чи не живий» вирішували «ChickyBanders», рокабіллі-бенд у класичному його розумінні. З перших акордів виступу під сцену збіглися колоритні рок-н-рольщики і влаштували культурні танці а-ля 70-ті, прохання не плутати зі слемом :) Море позитиву, запальні ритми – ось він, ріал рок-н-рол. І не просто живий, а й доволі непогано почувається, он який жвавий, і вмирати геть не збирається: «нє даждьотєсь!» – як каже загальновідомий персонаж анекдотів.

Третіми виступали «Обійми дощу». Назва гурту дуже точно віддзеркалює їхню музичну (а, можливо, й життєву) сутність: команда грає меланхолійно-романтичний рок, причому робить це з такими сумними обличчями, що мимоволі сам починаєш тужити. Музика «Обіймів дощу» надихнула кілька закоханих пар продемонструвати свої почуття прямо на сходах сцени.

Абсолютно інший стиль сповідує гурт «Бастіон». Утім, дуже мені цей стиль видався знайомим – повільно-ліричний або, навпаки, майже спід-трешовий метал у музиці; філософські тексти про свободу, смерть, небо та інші подібні речі; сильний, красивий голос вокаліста – ну дуже схоже на «Арію» часів Кіпєлова! Хоч я й не знавець, але думаю, хлопцям варто замислитись над власною оригінальністю. Грали вони, щоправда, добре і загалом справили приємне враження.

А як міг такий фестиваль обійтися без панк-року? Влучно зауваживши це, ведучий представив групу «Hellfire Sox» – кілька музикантів у знайомому панківському прикиді, з так само панківськими зачісками і, особливо, виразами обличчя. Вони зіграли декілька пісень англійською мовою, що переважно мало чим відрізнялися одна від одної – веселі, енергійні, драйвові… ну які ще епітети дібрати? Багато глядачів влаштували під сценою слем, усім іншим музика також сподобалася, та й важко було залишитися осторонь таких пристрастей.

Першим з двох гуртів-гостей фестивалю вийшов на сцену «Н.Три». Лідер колективу, вражений попередніми музикантами, одразу попередив – порівняно з іншими, вони грають попсу, а отже затяті рокери можуть піти. До його поради прислухалось буквально кілька чоловік, натомість народ активно і зовсім не агресивно підтягнувся до сцени – зблизька послухати вже відому широкому загалові романтичну музику «Н.Три». Команда виконала всі свої найкращі композиції, а їхній вокаліст багато спілкувався з глядачами.

Аж по цьому втомлена, але не розчарована публіка побачила «Оркестр Янки Козир» – дивовижний гурт, надзвичайно оригінальний у музиці й, особливо, в живих виступах. Це важко описати – краще побачити на власні очі, або, хоча б, на фотографіях: учасники колективу з’явились на сцені в дивних костюмах, схожих на українські національні, з прикритими повністю або частково обличчями, а вокаліст мав на голові безліч червоних косичок. Кілька хвилин вони грали одноманітну, але дуже атмосферну і трохи навіть страшну музику, і вже після цього почали безпосередньо свою програму – досить важкі оригінальні композиції з наближеними до фольклору текстами. Співала переважно вокалістка, а її партнер у цей час робив дивні рухи, стрибав, сідав на шпагат і таке інше. «Оркестр Янки Козир» лишає по собі незабутнє враження.

На цьому дводенний музичний марафон закінчився, і тепер, оглядаючись назад, можна стверджувати: відбувся він успішно. Чекаємо на наступний, ще кращий!